«Не рівняймо його ні до Хмельницького, ні до Мазепи, ні до Орлика. Не можна рівняти нашої скалічної сучасності до зріжничкованого і барвистого українства тих часів, не можна рівняти вихованих на вузькопровінціальній російщині діячів останньої української революції з «тінями забутих предків», що діставали едукацію в Західній Європі в її старій і міцній культурі. Але — людина, про яку тут говорю, лиш вона одна зуміла зайняти в наші бурхливі часи становище, подібне до становища тамтих. Що не мав він широкого розмаху в задумах, імпозантної сили в виконанню, — се не зменшує факту, що на цілу голову переріс він своїх співпрацьовників. Останні переплітали свою любов до справи дрібним амбітництвом і плитким інтриганством, він — при всіх своїх хибах — фанатично був прив'язаний тільки до справи. Сей фанатизм уділився й масі, яка створила з нього свого героя, а з його імені — лєгенду <...>...
Серед хитрих Паньків, покутних адвокатів з претензіями на рідних Кавурів, комівояжерів, що уважали себе за Орликів, бувши звичайними воронами, серед закоханих в собі і чесних з собою політичних хамелеонів, не признаних кандидатів у Муссоліні з душею «старорєжімного унтерцера» і чеснотливих піпінерок з вусами в ролі прем'єра, не говорячи вже про цілу зграю аферестів, що присосалася до УНР — серед цілого свого окруження був він один, що глядів не на дрібнички, а на суть, на примару, що неподільно заволоділа ним і в ім'я якої взяв він в свої руки провід.
Від цієї хвилини і зачинається його трагедія...»
Д. Донцов «Симон Петлюра»
(no subject)
25/5/11 13:08 (UTC)а як же Болбочан Петро Федорович?
(no subject)
25/5/11 14:24 (UTC)це як раз про Болблчана ;)
Донцов, канєшно, негідник ще той, але, треба визнати, стиль у нього шикарний...
(no subject)
25/5/11 14:26 (UTC)(no subject)
25/5/11 16:05 (UTC)став маріонеткою в чужих іграх,
незважаючи на те, що Петлюра, розуміючи хто і як Болбочана намагається використати, дав йому шанс з цієї халепи вибратися
Петро Федорович шансом не скористався і скоїв військовий злочин, за який і був покараний.
Дуже сумно, що такий талановитий воєначальник так сумно закінчив.
Ще сумніше, що ті, хто намагався використати Болбочана для своїх політичних планів не тільки залишились живими, а й використали Болбочана ще раз вже мертвого, створивши пропагандистський міф про невинно забитого героя, коли треба було дискредитувати Петлюру для своїх нових політичних комбінацій.
І ти не уявляєш, як сумно було мені, коли ти в грудні 2008 притягнув у історичну спільноту статтю з рівнем доказовості напису на паркані, в якій тупо повторювався цей міф без найменшої спроби обгрунтування висновків, а потім у себе в ЖЖ розказував яка в тебе депресія. Хочеш розповім яка депресія після цього була у мене? Я зіпсувала собі і своїм рідним Новий рік, бо замість того, щоб готовути і прибирати перед святом сиділа до непритомності у бібліотеці, а потім вдома так само до непритомності складала всю інформацію до купи.
Десь за тиждень пост, в якому збиралась тобі відповісти, виріс у велику статтю. А потім я зрозуміла, що ця тема, якщо її серйозно розглядати, в статтю не вміщюється, треба книгу писати. І була змушена зупинитись, оскільки не тільки сил і часу не вистачало, а й не було доступу до всіх документів, які я вважала за потрібне розглянути.
А позавчора мене спитали про Болбочана. І дещо з тієї недописанної статті я використала у відповіді.
http://olena-nekora.livejournal.com/140232.html?thread=447944#t447944
http://olena-nekora.livejournal.com/140232.html?thread=448200#t448200
http://olena-nekora.livejournal.com/140232.html?thread=448456#t448456
Я зараз захворіла, тому продовжу пізніше. Але можливо, ти і у цих уривках знайдеш якусь інформацію для роздумів.
(no subject)
25/5/11 16:17 (UTC)(no subject)
25/5/11 18:41 (UTC)А от якби розстріляли хоча б пару десятків таких "болбочанів", "божків", "оскільків" та інших "героїв", то й Україну б не просрали, й пам"ятників Петлюрі стояло б не менше, ніж Леніну. І не вякав би ніхто, що він кровожерний кат, або навпаки безхарактерний мудак.
Та Петлюра з якоїсь радості забрав собі в голову, що з людьми треба поводитись як з людьми, а не як з бидлом яким вони насправді і є.
"Від цієї хвилини і зачинається його трагедія"
(no subject)
25/5/11 18:49 (UTC)(no subject)
25/5/11 19:08 (UTC)(no subject)
26/5/11 07:13 (UTC)(no subject)
26/5/11 08:35 (UTC)(no subject)
26/5/11 11:46 (UTC)Його міндальнічання, в основному, від двох речей:
1. нестачи досвіду (раніше керував лише цивільними людьми з певним вихованням і рівнем інтелекту, що суттєво відрізнялись від професійних військових. Відповідно для них підходили інші способи мотивації ніж потрібні були для військових
2. намагання вирішувати комплексні довгострокові задачі, а не тільки конкретні одномоментны. (Про це Олена краще може розповісти)
Щодо першого, то можна простежити, що хоча йому довелось вчитись на ходу, він серйозно прогресував. І йому лише трохи не вистачило часу.
Щодо другого, скажу чесно, ці його намагання мені дуже симпатичні. Навіть коли це з відстані часу виглядає наївним, його щирість і впертість викликає захоплення. Особливо якщо зважити на важкість умов.
(no subject)
26/5/11 07:11 (UTC)ну просто мрія ;)
але загалом погоджуюсь: якби Петлюра розстріляв Болбочана і ще ряд отаманів, після чого переміг - був би він героєм. Так само, якби Болбочан підняв заколот, застрілив Петлюру, після чого переміг ворогів - був би героєм він.
наразі ми маємо: Петлюра прибрав від керівництва ефективного воєначальника в умовах загального відступу і поразок, а потім стратив його.
(no subject)
26/5/11 11:28 (UTC)ну просто мрія ;)
Це - не мрія, це - сумна іронія
Люди мають дурну схильність найбільше й найдовше шанувати тих, хто їх сильніше нагинає. От за більшовиками як сумують:)
Може Ленін правий був? Чи ефективний менеджер Сталін
(no subject)
26/5/11 11:31 (UTC)(no subject)
25/5/11 18:31 (UTC)(no subject)
26/5/11 07:12 (UTC)в заколотах нема нічого поганого, якщо вони ведуть до покращення ситуації.
(no subject)
26/5/11 11:22 (UTC)Ти читав Оленині коменти, на які вона тобі дала посилання?
"за п´ять днів до визволення Проскурова і приїзду Болбочана
2.06
Польська Армія зайняла Тернопіль, змусивши Уряд і вище командування УНР переїхати на станцію Богданівка за 10 км від Волочиська, який перебував в руках більшовиків. Штаби і уряд опинилися перед небезпекою ліквідації державного центру.
3.06 несподіваним для більшовиків ударом українські частини зайняли Волочиськ і перейшли в наступ по всьому фронту. Цей наступ отримав назву «чуда під Волочиськом» і був настільки несподіваним для більшовиків, що вони майже без бою відступили за лінію Старокостянтинів—Проскурів. Цього ж дня українська армія форсувала Збруч і штурмом здобула Кам´янець-Подільський.
7.06 армія УНР відкинула більшовиків за Проскурів.
А в Проскурові, як ми знаємо з´явився Болбочан і почав повертати собі несправедливо відібрану посаду.
8.06 до більшовіків підійшло підкріплення до 2000 багнетів. Це підкріплення та три бронепотяги сильної конструкції з пішою підмогою вирушили до ст. Богданівці, загрожуючи Проскурову. Не маючи змоги стримати наступ Запорізького корпусу під командуванням отамана Сальського від Проскурова на Жмеринку більшовики зосередили дві ударні групи в районі Заслав—Шепетівка та Шумськ—Катербурґ з метою зробити одночасний напад з півночі й заходу на тили Запорізької групи й опанувати Проскурів, одночасно Жмеринською групою, підсиленою до 2 500 багнетів, наступати в напрямку на Проскурів, щоб прикувати частини Запоріжців на цьому відрізку.
9.06 Сальський, який, як ми бачимо, був зайнятий вирішенням серйозним бойових задач, отримав категоричну вимогу поступитися командуванням Болбочанові. І негайно сповістив у Ставку Головного отамана про заколот".
Далі додам:
В ніч з 9 на 10 Болбочан був арештований козаками Запорізького корпусу.
А 11.06 більшовики перейшли у контрнаступ.
Думаю зрозуміло, які варіанти покращення ситуації світили від заколоту в даній конкретній ситуації.
цитую
26/5/11 11:25 (UTC)6 червня 1919 року — очікуючи на нове призначення, П. Болбочан приїхав до Проскурова. Керівники групи звернулися до інспектора УНР при дивізії, з проханням про повернення П. Болбочана. На підставі цього звернення інспектор Микола Гавришко наказав Петру Болбочану «негайно вступити в командування військами Запорізької групи». М. Гавришко зробив це відповідно до закону УНР про інспекторів. Мотиви — необхідність зміцнення армії і врахування настроїв найбільш дисциплінованого її підрозділу. Про свій наказ інспектор повідомив керівництво.
Проте, 9 червня з'явився наказ, у якому Болбочана і Гавришка звинуватили у самовільному захопленні влади. Розпочалося нове слідство. Болбочан мав змогу втекти від слідства. Але не зробив цього, прагнучи довести, що за ним немає жодної вини.
10 червня 1919 року — Болбочана заарештували без жодного опору. 12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд.
Re: цитую
26/5/11 12:00 (UTC)За тими посиланнями, що вона тобі дала, є і про "відтягування призначення" і про "закон про інспекторат". І трохи про арешт.
Re: цитую
26/5/11 12:16 (UTC)якщо призначення популярного офіцера керівником корпусу не входить у поняття цих самих "мір" - то що тоді входить? які повноваження у інспекторів? навіщо тоді взагалі було вписувати туди "не повинен зупинятися ні перед якими мірами"?!
Re: цитую
1/6/11 16:30 (UTC)Класно ви з Гавришком закони трактуєте, вас би до Верховної Ради:)
Щоб розібратись у повноваженнях інспекторів давай для початку згадаємо, що таке інспекторат (інспекція)? Не обов´язково «Державний інспекторат у військових частинах та інституціях УНР», а взагалі інспекція як така. Що це за орган у будь-якій галузі, у всі часи, у всіх народів? Це — орган контролю та нагляду за виконанням встановленних правил (законів) Саме слово інспектор означає наглядач, спостерігач. Тобто, які фунції інспекторів? КОНТРОЛЬНІ! І повноваження їм надаються лише для виконання цих функцій.
Надати інспекторам військових частин право задля зміцнення армії замінювати командирів цих частин, призначених вищим командуванням ще абсурдніше, ніж надати податковому інспектору право заради підвищення фінансової дисципліни призначати бухгалтера, незважаючи на думку власника та директора.
Втім, твоє питання «навіщо взагалі було вписувати "не повинен зупинятися ні перед якими мірами» абсолютне природнє.
Як на мене, відповідь може бути лише: для пафосу:) В даному випадку маємо справу з характерним для багатьох з-нів революц. періоду недоліком — наявністю в тексті з-ну (як правило у вступній частині) емоційно забарвлених речень у художньому стилі, що не несуть безпосередньо юридично-смислового навантаження. Припускаю, що таке явище пояснюється не лише «надмірним романтизмом» тодішніх законодавців, а й тим, що більшість з-нів друкувалось у пресі, зачитувалось народу і т. ін. Тому текст з-ну виконував додатково ще й агітаційну функцію (приблизно як розміщення текстів та малюнків пропагандистського характеру на бофонах УПА)
Але навіть ця незграбність формулювання не дає нам можливості трактувати повноваження Гавришка так широко як ви з ним робите. Навіть у тому незграбному параграфі оці самі «ніякі» в сенсі «всілякі міри» «з другого боку» обмежені необхідністю «бути правою рукою центральної влади» «з одного (себто першого) боку». Більш чітко це видно з загальної логіки «З-ну про Державний інспекторат», оскільки:
«Всі інспектори призначаються, звільняються, а також віддаються під суд правительством з затвердженням Головного отамана» (пар. 4)
«Вся робота інспекторів зводиться до підняття престижу командного складу і до своєчасної інформації вищої центральної влади про ворожий і непевний елемент в армії». (пар. 17)
«в крайньому випадку ворожий та непевний елемент інспектор може негайно усунути з армії, рівночасно повідомляючи про це відповідне начальство, правительство та Головного отамана, а коли правительство й Головний отаман не найдуть поважної причини для усунення, інспектор попадає під відповідальність по закону 26 січня згідно параграфу 20» (пар. 6, б)
До речі, згідно пар. 20 Склад надзвичайного суду під який віддається інспектор за порушення визначенні в пар. 6 б), 18 та 19 призначається знов таки «правительством в порозумінню з Головним отаманом».
Тобто, як бачимо інспекторат підлеглий і підзвітний центральній владі, конкретно уряду і Головному отаману. З чого недвозначно випливає, що в «ніякі міри», перед якими рекомендовано не зупинятись, аж ніяк не може входити відміна наказів Головного отамана. А Головний отаман, як відомо:
а) призначив Сальського командиром корпусу;
б) відмовив Болбочану у проханні зайняти цю посаду;
в) наказав Болбочану їхати до Італії.
Крім загальної логіки маємо ще конкретний пункт д) пар. 6, яким чітко визначено: «командний склад веде оперативні та адміністративні справи самостійно, але з відома інспекторів, інспектори ж не мають права втручатись у ці справи»
Думаю не треба пояснювати, що кадрові призначення — це адміністративні справи?
Re: цитую
1/6/11 16:33 (UTC)Ніколи не розуміла, яким чином це сприяє підвищенню дисципліни. Ну, напевно це тому, що я цивільна людина:).
НАРАЗІ ПРОПОНУЮ ЗУПИНИТИСЬ НА НАСТУПНОМУ:
1. Болбачан НЕ МАВ ЗАКОННИХ ПІДСТАВ повернути собі командування корпусом.
Свідомо пішов на порушення закону, тобто скоєння злочину, і отримав відповідне військовому часу покарання.
2. Історія «Безневинного Болбочана ні за що стратили» — роман для блондинок.
3. Історія «Героїчний Болбочан загинув, повставши проти підлого Петлюри» має розглядатися з урахуванням п. 1 та ще багатьох факторів.
Але ми її розглядати в коментах вже не будемо. Якщо матимеш бажання почути мою версію, можемо якось зустрітись.
Re: цитую
1/6/11 16:50 (UTC)з іншого боку - Болбочан не здійснив жодного злочинного діяння окрім виконання волі інспектора. а інспектор вчинив згідно з аби-як написаним законом. до речі: інспектора також стратили?
(no subject)
25/5/11 18:43 (UTC)(no subject)
26/5/11 06:31 (UTC)