ВІТАЮ ЗІ СВІТЛИМ ХРИСТОВИМ ВОСКРЕСІННЯМ!
А до мого привітання приєднуються двоє героїв, що периодично з´являються в цьому журналі:)
Великодня поштівка від Опанаса Заливахи

(Н.р. 1985 - н.п. 1993)
Роздуми Симона Петлюри про символ Воскресіння, що з´явилися у 1907 р. на першій шпальті великоднього числа легендарної «Ради»
(правопис оригіналу збережено)
ВЕЛИКИЙ СІМВОЛ
В сьогоднішній день живе життя святкує побіду свою над смертю-зімою.
Сама природа оновлює сили свої, а за нею оновляються і сили-надії змученої і потомленої людкості на нове життя.
Давно колись, ще тисячоліття назад, ця невмируща надія привітала чарівную вість про воскресення Христа, велику символічну вість про воскресення великого страждальця землі, замученого на смерть тягарем життя. В міру того, як свідомість людей — що далі — зростала, спадала з вісти цієї та містично-релігійна одіж, в яку її було вбрано спочатку, і тепер вона виступає перед нами надзвичайно красивим і привабливим сімволом невмирущої надії всіх страждальців землі на побідний кінець їх страждань, на могутню силу самого життя.
Глибокий чарівний сімвол!
Скілько правди життьової міститься в ньому! Скілько глибокого змісту, вкладує в нього кожен страждалець! І з якою певністю вся людкість вірить в те, що й вона відпочине од мук і настане нарешті справжнє життя, життя гармонійної культури, братства загального миру.
Від того часу, як людкість пам´ятає себе і свої муки, вона тільки й живе цією надією, змагаючись зробити її дійсністю і скоріше-скоріше наближити її через муки й неймовірні страждання, через жертви тяжкі вона прямує до цього ідеалу, що сяє для неї наче маяк той темної ночі на бурхливому морі.
Тисячу разів падає на тернистому шляху, але тисячу разів підіймається знову і знову прямує до нього. А могили міллійонних жертв боротьби за ідеал нового життя обсипає квітками зеленими і складає на честь їх вдячні пісні, саме ім´я їх згадуючи з пошаною і любовію великою. І оглядаючись на пройдений нею шлях, людкість може сказати, що багато перешкод вона зсунула з його, рострощила гранітні скали заборон і, хоч з тяжкими жертвами, але наближається вже до того маяка, що вабить її і кличе до себе.
Хай же гудуть побіднії звони у великий день воскресення, хай віщують вони про велику надію на побіду життя і підбадьорюють несилих, додаючи більше ще сил для невтомних борців.
Вістею одради і могутнього поклику до активности хай пронесуться вони і по нашій змученій Україні, віщуючи збудженій нації надію на нове вільне життя і невпинний національний розвиток! Хай пронесуться ці дзвони надії і збудять до активного життя — боротьби завмерлую націю.
Ці згуки з похоронного дзвону хай обернуться в могутні акорди побідного гімну і викличуть з національної могили похованих там борців!
С. Петлюра
Рада. - К., 1907 — №95 (22 квітня)
А до мого привітання приєднуються двоє героїв, що периодично з´являються в цьому журналі:)
Великодня поштівка від Опанаса Заливахи

(Н.р. 1985 - н.п. 1993)
Роздуми Симона Петлюри про символ Воскресіння, що з´явилися у 1907 р. на першій шпальті великоднього числа легендарної «Ради»
(правопис оригіналу збережено)
ВЕЛИКИЙ СІМВОЛ
В сьогоднішній день живе життя святкує побіду свою над смертю-зімою.
Сама природа оновлює сили свої, а за нею оновляються і сили-надії змученої і потомленої людкості на нове життя.
Давно колись, ще тисячоліття назад, ця невмируща надія привітала чарівную вість про воскресення Христа, велику символічну вість про воскресення великого страждальця землі, замученого на смерть тягарем життя. В міру того, як свідомість людей — що далі — зростала, спадала з вісти цієї та містично-релігійна одіж, в яку її було вбрано спочатку, і тепер вона виступає перед нами надзвичайно красивим і привабливим сімволом невмирущої надії всіх страждальців землі на побідний кінець їх страждань, на могутню силу самого життя.
Глибокий чарівний сімвол!
Скілько правди життьової міститься в ньому! Скілько глибокого змісту, вкладує в нього кожен страждалець! І з якою певністю вся людкість вірить в те, що й вона відпочине од мук і настане нарешті справжнє життя, життя гармонійної культури, братства загального миру.
Від того часу, як людкість пам´ятає себе і свої муки, вона тільки й живе цією надією, змагаючись зробити її дійсністю і скоріше-скоріше наближити її через муки й неймовірні страждання, через жертви тяжкі вона прямує до цього ідеалу, що сяє для неї наче маяк той темної ночі на бурхливому морі.
Тисячу разів падає на тернистому шляху, але тисячу разів підіймається знову і знову прямує до нього. А могили міллійонних жертв боротьби за ідеал нового життя обсипає квітками зеленими і складає на честь їх вдячні пісні, саме ім´я їх згадуючи з пошаною і любовію великою. І оглядаючись на пройдений нею шлях, людкість може сказати, що багато перешкод вона зсунула з його, рострощила гранітні скали заборон і, хоч з тяжкими жертвами, але наближається вже до того маяка, що вабить її і кличе до себе.
Хай же гудуть побіднії звони у великий день воскресення, хай віщують вони про велику надію на побіду життя і підбадьорюють несилих, додаючи більше ще сил для невтомних борців.
Вістею одради і могутнього поклику до активности хай пронесуться вони і по нашій змученій Україні, віщуючи збудженій нації надію на нове вільне життя і невпинний національний розвиток! Хай пронесуться ці дзвони надії і збудять до активного життя — боротьби завмерлую націю.
Ці згуки з похоронного дзвону хай обернуться в могутні акорди побідного гімну і викличуть з національної могили похованих там борців!
С. Петлюра
Рада. - К., 1907 — №95 (22 квітня)
(no subject)
24/4/11 13:47 (UTC)(no subject)
25/4/11 14:48 (UTC)До речі, як поживає таємничий Володимир Іванович, що заступив Симона Васильовича у Вашому серці;)
(no subject)
27/4/11 16:58 (UTC)Але боюся, що залишуся перед ним так само винною як перед С.В. Знов нагребла матеріалу таку купу, що в ній сама загреблася:)