Стоматологічно-ботанічний потік свідомості

[olena_nekora]

 Попрощалася вчора з останнім зубом мудрості. Тепер моя фізична форма цілком відповідає змісту.

Ще кілька років тому, коли мене попередили про можливий розвиток подій, мудрий handehoch зазначив, що для цього передбачення зовсім не обов´язково бути стоматологом.

І, дійсно, ну які у мене можуть бути зуби мудрості? Як вони могли прижитись в організмі людини, яка блукаючи поміж тінями минулого, зовсім не помічає, що літо вже добігло своєї середини...

Якраз завдяки стоматології це і помітила, задивившись на надзвичайний квітник у дворі клініки. Розумію росіян, які побачивши берізку кидаються її обіймати з криком: «Родіна!» Мене теж потягло заритися в ціх мальвах і чорнобривцях, що не тільки оживляють міський пейзаж, а і надають йому особливого (от не хочу казати етнічного!) колориту. Взагалі, раптом побачила — таких квітників багато. І на моїй вулиці є, і на сусідній. А через два квартали від мене, біля басейну, — соняшники!

Я, виявляється, ходила повз цю красу і мучилась від несправедливості світу, від неможливості з´єднати різні правди в єдину Істину, від власної неспроможності вилити у слова найважливіше... замість ДИВИТИСЯ, ДИВИТИСЯ, ДИВИТИСЯ. Дивитися і бути щасливою.

Ну які тут мудрі зуби?

Пощо мучити себе міркуваннями: бажання нездійсненного — дурість чи мужність? Якщо викликає захоплення той божевільний, що перетворив своє життя у самовіддану до самозречення працю заради нездійсненної мрії (а може лише не здійсненої?).

Нащо гризти себе питаннями: чи не блюзнірство моє захоплення, бо за ту мрію заплачено кров'ю?

Вестися з людським стадом як з Людьми — це дурість? помилка? злочин? Чи може найважчий подвиг — дати можливість стаду Людьми стати, саме своїм ставленням, своїми діями, що такі згубні, коли натовп відмовиться, коли ті, котрі звуться людьми ними стати не наважаться?

А як поглянути за що ще кров'ю плачено: за амбіції і марнославство, за тупе бажання влади чи власності, за наймізерніші почуття, подані як величні цілі, то може устремління до недосяжного і бажання нездійсненного — не найгірший товар за цю жахливу ціну?

Це питання для людей з 32-ма зубами.

В мене від учора лише 28.

Comments

[handehoch.livejournal.com]

Ціна, що її сплачено за мрію, свідчить про особистість суб´єкту, а не є якісною характеристикою тієї мрії як такої.
Щодо ж захоплення, то коли воно спрямоване на конкретну людину, — значить, викликане саме особистістю (принаймні в твоєму про неї уявленні). А як спрямоване на всіх (чи то на більшість з них), хто прямував до певної мети, — то ти перебуваєш лише під впливом ідеї.
(Перепрошую, що висловився — бо всупереч твоєму ствердженню ловлю себе на явному недоборі як зубів, тік і мудрості).

[olena-nekora.livejournal.com]

Ціна, що її сплачено за мрію, свідчить про особистість суб´єкту

А що саме свідчить? Що людина наївна, романтична, поведена на своїй ідеї і не може оцінити реальність, не усвідомлює наслідків? Що людині плювати на засоби досягнення? Що цінність мрії для неї настільки велика, що треба з безнадійної ситуації вижати стільки скільки можна, підставлятись, брати на себе відповідальність за чужі гріхи, навіть коли результат недосяжний, хоча б заради збереження напрямку?

А як спрямоване на всіх (чи то на більшість з них), хто прямував до певної мети, — то ти перебуваєш лише під впливом ідеї.

Оце, перепрошую, не зрозуміла.
А якщо, приміром, для мене існують незаперечні цінності, які загАлом не визнані (але яких цей загал, на моє переконання, потребує) і я резоную з чиїмось переконаннями і діями на їх втілення, незалежно, від кількості "прямуючих до мети", бо ці "прямуючі" можуть просто підтримувати певне гасло, вкладаючи у нього своє розуміння, яке може бути відмінним чи навіть протилежним суті?
Приміром, поступовий авангард з ідейної інтелігенції здобуває для пригніченого народу бажану свободу. Але народ пригніченням з боку попередньої системи обидлений, і для нього свобода зовсім не те, що для цього авангарду. Коротше звільнений народ перетворюється на стадо, яке проломило огорожу і несеться не знамо куди, топчучи все на своєму шляху.
Саме найпростіше загнати його в нове стійло, переконавши, що це і є свобода.
Власне, якщо стадо не розуміє різниці, начебто для нього це корисніше і безпечніше, і воно саме завжди після отримання свободи починає ремствувати, що треба твердої руки і порядку.
Але як воно може навчитися свободі без болісного поступового періоду побудови нового порядку, яка включає не тільки побудову нових управлінських структур, а й трансформацію суспільної свідомості?
Ось тут питання, що первинне свобода чи порядок? Власне, концтабори — дуже ефективний засіб, але, як на мене це — тупіковий шлях. Рівень суспільної свідомості залежить від співвідношення людей-тварин і людей-особистостей (здається ти так це називав). Так ось я не можу підтримати варіант, коли особистостями жертвують заради стабільності. Тобто цей ефективний спосіб стабілізації ситуації знищує можливість дальшого розвитку.
А з іншого боку, безумовно, суспільна структура в момент трансформації є надзвичайно вразливою і може просто бути знищена зовнішніми силами як така.

[handehoch.livejournal.com]

Як не болить, не треба лікувати. Як лікуємо, намагаймося обмежитися терапією. Як вже дійшло до хірургії, невчасно лякатися крові.

І не треба ані дарувати свободу всім, ані відбирати. Треба надати можливість кожному користуватися тим її обсягом, що йому притаманний. Теоретики марно міряють всіх людей одним аршином (чи гадають, що як вони самі прагнуть свободи, то й більшість за нею змучилась, чи вважають, що страшного не станеться, якщо забрати її в усіх).

[olena-nekora.livejournal.com]

Чи дійшло до хірургії, питання завжди неоднозначне.
Чиясь впевненість у необхідності продовження терапевтичних заходів, або готовність ризикувати заради їх якнайдовшого продовження, завжди сприймається прихильниками хірургії як слабкість або "боязнь крові".
Персонаж, про якого мені йдеться, не боявся крові на відміну від "чеснотливих піпінерок з вусами", але на відміну від "не признаних кандидатів у Муссоліні з душею "старорєжімного унтерофіцера"" (визначення за Д.Донцовим) дбав про "економію цієї крови", щоби вона "не була пролита марно". Тому для перших він кривавий диктатор, для других "масон, що здав інтереси держави жидо-масонській Москві".
Якщо по формальним результатам — він програв, але більшість з посіяного ним проросло, змушуючи навіть ворогів грати проти себе і, проклинаючи його ім'я, будувати те, на що він поклав життя і те, з чого народиться воля до майбутніх перемог.

[handehoch.livejournal.com]

Як кров вже ллється, — то що тут «неоднозначного»?

А історичні результати тут взагалі ні до чого: вони свідчать про точність розрахунку й дипломатичну (або військову чи пропагандистську) вмілість. Але ж ми не ці якості обговорюємо?

[olena-nekora.livejournal.com]

А, взагалі, "хай його мама мордує!" Сказала ж: хочу на квіти дивитися і ні про що не думати.
(Бо я надумаю;)

[handehoch.livejournal.com]

То не коментувати, чи що?

[olena-nekora.livejournal.com]

Та ні, обов'язково коментувати. Це я про себе кажу, що не хочу думати (та й не дуже можу).
А послухати слушну думку я ще спроможна:)