![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olena_nekoraВже втретє за два останні місяці линуть з моєї слухавки ці солодкаво-збуджуючі звуки.
— Здравствуйтє, — каже з придиханням її голос.
— Дякую. І вам не хворіти, — відповідаю.
І коли западає мовчанка, намагаюсь вгадати: «Просто здивована чи щось пригадує?», «Кине слухавку чи питатиме про мій вік?»
Коли вона вперше подзвонила, то зразу отак само з придиханням почала:
— Я хочу прігласіть вас на встрєчу, но мнє нужно знать, что я говорю со взрослим чєловєком, а я по голосу нє могу понять сколько вам лєт.
«Ого!» — подумала я тоді.
А вона, заповнюючи паузу, представилася:
— Мєня зовут Єлєна.
— Чудово, — кажу, — мене теж так інколи називають.
— Так всьо-такі, — наполягала вона, — сколько вам лєт, потому что мнє нужен взрослий чєловєк.
— Хіба це так важливо? — з придиханням відповідала я.
— Панімаєтє, дєло в том, что я хочу вас прігласіть на встрєчу Свідєтєлєй Ієгови і...
— Стоп! Тоді мой возраст вам бєз разніци, бо кіна нє будєт.
І я розчарованно кинула слухавку.
А тижня через три знов:
— Мєня зовут Єлєна. Мнє нужен взрослий чєловєк.
Результат розмови — такий самий.
І от сьогодні — «Здравствуйтє!».
Після мого привітання слухавку не кинула, а, трохи помовчавши, продовжила:
— Простітє, я говорю со взрослим чєловєком?
І тут я чогось так неґречно повелася. Бовкнула:
— Дєвушка, ви б записували де вас вже по два рази посилали, щоб втретє за тією ж адресою не ходити.
Тепер сиджу й думаю: чи молитиме вона за мене грішну Всевишнього?
— Здравствуйтє, — каже з придиханням її голос.
— Дякую. І вам не хворіти, — відповідаю.
І коли западає мовчанка, намагаюсь вгадати: «Просто здивована чи щось пригадує?», «Кине слухавку чи питатиме про мій вік?»
Коли вона вперше подзвонила, то зразу отак само з придиханням почала:
— Я хочу прігласіть вас на встрєчу, но мнє нужно знать, что я говорю со взрослим чєловєком, а я по голосу нє могу понять сколько вам лєт.
«Ого!» — подумала я тоді.
А вона, заповнюючи паузу, представилася:
— Мєня зовут Єлєна.
— Чудово, — кажу, — мене теж так інколи називають.
— Так всьо-такі, — наполягала вона, — сколько вам лєт, потому что мнє нужен взрослий чєловєк.
— Хіба це так важливо? — з придиханням відповідала я.
— Панімаєтє, дєло в том, что я хочу вас прігласіть на встрєчу Свідєтєлєй Ієгови і...
— Стоп! Тоді мой возраст вам бєз разніци, бо кіна нє будєт.
І я розчарованно кинула слухавку.
А тижня через три знов:
— Мєня зовут Єлєна. Мнє нужен взрослий чєловєк.
Результат розмови — такий самий.
І от сьогодні — «Здравствуйтє!».
Після мого привітання слухавку не кинула, а, трохи помовчавши, продовжила:
— Простітє, я говорю со взрослим чєловєком?
І тут я чогось так неґречно повелася. Бовкнула:
— Дєвушка, ви б записували де вас вже по два рази посилали, щоб втретє за тією ж адресою не ходити.
Тепер сиджу й думаю: чи молитиме вона за мене грішну Всевишнього?
Tags:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
(no subject)
22/9/10 14:05 (UTC)А описана ситуація з забуванням - це типова ситуація. :))) Хоча зазвичай початківці ведуть блокнотики "християнських справ", де помічають куди дзвонили, в які двері стукали. Є навіть взаємоінформування, коли вони розповідають хто де був і як там прийняли і чи рекомендується туди ходити чи ні.
Взагалі мені подобається їхнє правдиве відношення до Писань. Вони його сприймають все як одне ціле без "це мені подобається це робитиму, а це не подобається цього не робитиму".
(no subject)
23/9/10 18:01 (UTC)Взагалі, оця схожість зі спеціалістами "з активного продажу" мене найбільше й дратує в СЄ. До того як у нас поставили у під'їзді металеві двері з домофоном, вони як на роботу ходили, я навіть перестала на дзвінки у двері реагувати. Тепер дякувати Богу лише телефонують:)
А що стосується Вашого знайомого, такі люди є у будь-яких конфесіях і поза ними. "Щирість учня захищає його від помилок Вчителя".