Вірші Раїси Троянкер. Материнські

[olena_nekora]

Раїса Троянкер з дочкою Оленою, 1928 р.
(фото з архіву Олени й Олександри Турган)

ДНІ ЧЕКАННЯ

Чудне почуття. Незнайоме,
Солодке й болюче:
Хтось під серцем наче простяг
Малесенькі ручки.

Солодко ниє в тілі
Кожний куточок.
Буде синочок милий,
Ніжний, хороший.

Може — дочка маленька...
Тьохкає серце.
Буде в нас жовтенятко —
Мала піонерка.

Падайте в ніжній задумі
Хвилі, години, дні.
Скоро?
Синок або дочка —
Б´ється сумнів...

ПЕРША ПЕРЕМОГА
Дочці Оленці

Сьогодні уперше моя Оленка
Стала на ноги, — і щастя
В її очах, озерцях синеньких,
А ручки спідницю мою ластять.

І так смішно дивитись
На маленьку, чудну людинку, —
Здається, —
Дмухни вітер — впаде.
Та ні ж, стоїть —
Ще й посміхається інколи.

І не хочеться вірить, що ляжуть зморшки
На рожевий оксамит личка.
Що багато красивого життя потрощить,
І хочеться заплакати, та якось не личить.

А в синіх озерцях
Тріумф перемоги.
І соняшним зайчиком
Вони по хаті.
Велике щастя, коли ти можеш
Себе відчувати матір'ю.

1928


НАРОДЖЕННЯ ПОЕТА

В тоскну ніч, коли в огні була дитина,
А в коморці скиглив чорний сетер, —
Билась в грудях жаху птиця синя
І в мені родилася поетка.

Сором, сором, о який пекучий сором.
Дитинча моє, ти все гориш,
Біля тебе, о моя маленька хвора,
Ще сумління є мережить вірш.

Страшно, страшно в темнім шарудінні ночі.
Біля ліжка бродить чорний кіт.
Моїм горем ситий до несхочу,
Розпахавсь по хаті менінгіт.

Цілу ніч з дитиною по хаті,
А в умі вставатимуть рядки...
Я тепер поетка, а не матір.
Але ніч нашіптує: покинь,
І слова одне за одним клеїть
Розгортає образів сувій
І встають чіткі рядки хореїв
У моїй гарячій голові.

1928


КОГДА НЕЗАНЯТ ВЕЧЕР...
один з перших віршів написаних російською ще в Харкові

Когда погаснет день
Испорченной электрической лампой
и смуглый, как цыганенок, заулыбается на улицах вечер,
— часов лаконический и протяжный бой
усталость дня позволит залечивать.
Сутолоку трамвая переборов,
после дня заседаний и лекций,
на подножке вагона замораживая кровь,
буду стараться быть меньше и легче.
Когда центр — позади электрическим бликом,
И трамвай лениво завернет на окраину,
Сойду в самом конце Заиковки
и пойду по снежному таянью.
Станет лицо от снежинок влажное,
В памяти вечер взойдет предстоящий:
Комнатка сырая, как белье неглаженное,
и дочурки глаза блестящие.
Будет снег молодым поросеночком
под ногами визжать, рассказывать.
Хорошо приласкать ребеночка
После дня треволнений разных.
Позабыть на час оппозицию,
завтрашний доклад в ячейке,
девочке рассказать про «мишку и кицю» —
сказку далекую от газетной статейки.
Показать Орион, Кассиопею
в единственное окно комнатушки
(наполовину бумагой заклеенное),
после сонную поносить на подушке.
И будет сердце — маленькой птичкой
биться в клетке — грудном пространстве,
И будут на маленьком и бледном личике
беспокойные тени ползти и странствовать.
И когда рукою, привыкшей другое делать,
буду шить неумело для ребенка платье,
То невольно вспомнится: из-за общего дела
очень мало и редко я бываю матерью.
День давно погас золотым фонариком,
За окном улыбается смуглый, как цыганенок вечер
В маленькой комнатке пахнет гарью,
Спит ребенок, и тают свечи.


Раїса Троянкер з дочкою Оленою, близько 1940-41 р.
(фото з архіву Олени й Олександри Турган)


Ще твори Р.Троянкер
Містичні, ліричні, еротичні
«Суровая лирика» та інш. з мурманського періоду
Збірник з різних тем