З «Джалапіти» Емми Андієвської

[olena_nekora]

*
Джалапіта універсальний. Він кожен з існуючих предметів і людей, але він не вони, він Джалапіта. Коли дві тисячі років тому пробували писати життєпис Джалапіти, то покинули, бо Джалапіта не вміщався в слово. Він виливався із слова, як тісто, і його кожного разу бігали шукати в небі і на землі. Джалапіту описати неможливо.

*
«Джалапіта робить світ плинним», — сказали колись учені і, вирішивши приборкати Джалапіту в граматику, оголосили, що Джалапіта взагалі не Джалапіта, що походження його дуже підозріле, і не виключено, що він постав з простого перекручення двох санскритських слів jali pitar, що означає батько води, і jali cara, той, що живе у воді. Коли Джалапіту почнуть відміняти, все в світі стане на свої місця, бо санскрит мова мертва і Джалапіта теж мертвий, сказали вони і розкрили книги. Але поки вони записували відмінки й вирішували походження слова Джалапіта, ім´я Джалапіти, щойно вписане в граматику, розрослося найніжнішою салатою, і вчені, забувши, що вони робили і, поскидавши окуляри, заслухалися, як грає вода в Джалапіті і як співають у ньому птахи.


*
Джалапіту змусили носити воду. Він пішов, узяв на руки ріку і приніс усю ріку на стіл, бо йому було шкода відривати від неї шматочки води. Тоді йому веліли віднести ріку назад. Джалапіта слухняно відніс, положив назад у річище і довго стояв на одному місці, сумуючи, що ним незадоволені. Джалапіта був дуже добрий.

*
Джалапіта ходив по березі й думав про плинні речі, коли до нього підійшла дівчина й накинула на нього зі слова вуздечку. І Джалапіта став чахнути, бо слово випікало з нього всі думки. Дівчина не знала, що вона накоїла, а Джалапіта лежав на березі, і через нього перекочувалися хвилі. «Як важко», — скаржився Джалапіта, але хвилі були занадто легкі, щоб змити з нього слово, що вздовж і впоперек виходило йому тіло й душу. Джалапіта мучився, гризучи пісок, пощо Джалапіта — Джалапіта. Джалапіту можна вбити однією необережною думкою.

*
Коли Джалапіта втомлювався, він сідав просто на землю й перетасовував навколо себе всі ляндшафти. Потім розкладав з краєвидів пасьянс, і це його заспокоювало.

*
Коли Джалапіта вирушав подорожувати, він завжди брав з собою в кишені запасний краєвид.

*
В одну з безсонних ночей, коли Джалапіта захворів на тугу, занадто близько зійшовши до людей, він вигадав дощ, що гоїв усі хвороби і навіть любов. Бо люди мучили Джалапіту, а він був настільки добрий, що не міг боронитися.

*
«Не можу без тебе жити, — сказала крапля Джалапіті. — Я знаю, що ти великий, і знаю, що ти Джалапіта, а я тільки крапля, але це справи не міняє, я не можу без тебе жити». Джалапіта так здивувався, що три дні простояв на одному місці, не мігши від здивування й ворухнутися, а на четверний відповів: «Якщо ти не можеш жити без мене, то живи зі мною», — і посадив краплю собі за вухо. І світом пішов великий регіт, що Джалапіта носиться з краплею. «За вухом він її носить, — качаючись зо сміху, говорили один одному павіяни, — але ще краще, коли вони йдуть поруч. Їх зріст! Свята корова, побачивши їх, померла з реготу». Тоді Джалапіта звернувся до звірів і людей і спитав, чого вони сміються, і всі показали пальцями на краплю. «Вона мала й нікчемна, соромся, Джалапіто». «Нікчемного й малого не існує», — сказав Джалапіта і показав їм на долоні краплю. І всі жахнулися й кинулися врозтіч, побачивши свої викривлені обличчя в краплі. Бо крапля була велика перед ними, як сонце, і всі перед нею, як пісок, бо така була воля Джалапіти.

*
Джалапіта лежав у воді і дивився в сонце, коли до нього прийшли посланці суддів і запросили його на диспут. «Що таке справедливість?» — спитали його судді, тим часом як Джалапіта викриучував своє тіло, щоб не забризкати їхні роби. «Справедливість це доброта, міряна на міліметри», — відповів Джалапіта і побачив, що в залі нікого нема. Він не помітив, що суддів змило водою, яку він викрутив із свого тіла, і віднесло в ріку, де їх ледве живих підібрав пароплав, що віз англійських туристів.

*
«Посунься», — попросила пташка Джалапіту, який ночував між галуззям. Джалапіта посунувся і обламав половину світобудови. Пташка заспівала, а Джалапіта сказав: «Мале руйнує велике».

*
Джалапіту запросили на з´їзд математиків, щоб він узяв участь у розв´язанні обрахунків законів небесної кривизни. Джалапіта вислухав усі теорії і, відкоркувавши свій наймолодший мізинець, витяг звідти квітку і показав їм результат. Математики були настільки вражені відкриттям, що поперекидали стільці і, гублячи окуляри, побігли на левади ловити метеликів.

*
«Чому людина має тінь», — спитали Джалапіту. «Тому, що в ній погано працює освітлення зсередини», — відповів Джалапіта.

*
«Одяг обмежує тіло й душу», — вирішили люди й одягли Джалапіту, щоб нарешті унормувати й окреслити його хоч для тих, які ним захоплювалися, але поки вони бралися до роботи, Джалапіти вже було стільки поза одягом, що найбільші експерти не відважилися вирішити, чи Джалапіта той, що в одязі, чи той, що поза одягом, бо і той, і другий були Джалапітою.

*
Джалапіта винайшов сито, що, крізь нього пройшовши, лиха людина ставала доброю, але це сито з державних міркувань заборонили.

*
Джалапіта, бувши запрошений, поспішав на день народин, затриманий добрими ділами, коли йому під ноги підвернувся струмок, перегородивши дорогу. Джалапіта так квапився, що вже був заніс ногу, щоб перекрочити перешкоду, але, пригадавши своєчасно, що лежачих не переступають, дуже засоромився й оббіг уздовж потічок і ще встиг не спізнитися на запросини, думаючи про мале й велике.

*
Озон — це Джалапіта, який не встиг втілитися. Але вистачає лише подумати про Джалапіту, як він уже виймає руки й ноги з повітря.

Comments

[handehoch.livejournal.com]

Зачитався )

[olena-nekora.livejournal.com]

Шукав двоповерхову воду;)?
Ну перепрошую, повибирала на свій збочений смак:)

P.S. Як отямишся, можна картинку подивитись:)