Повернення Зилота

[olena_nekora]

Кров хлинула у грудну порожнину з одержимістю гірського потоку, наче хотіла вимити з грудей серце, викинути його на брук, як викидає море на берег уламки загиблих кораблів.
Він бачив згори: чоловік, що лежав на бруківці, здригнувся востаннє і завмер. Дивився спокійно і відсторонено, але відчував те, чого вже не відчував лежачий — пекучий, хоч і не сильний, біль у правому плечі та підборідді, глибокий всепоглинаючий у животі, клекіт крові у грудях. І знов як кілька годин тому якийсь нечіткий безформний спомин почав підійматися з глибин свідомості. На цей раз більш впевнено, наполегливо...


...Він дивився в глибокі очі, що були наче наповнені скорботою людства, але випромінювали неземне світло, і здавалося бачив у них не тільки своє майбутнє, а й Вічність Всесвіту. Бачив, але не міг осягнути, усвідомити побачене. І не в силах витримати погляд Вчителя схилив голову.
— Ти маєш велике серце, але воно рветься між любов´ю до твого народу і любов´ю до людства. Твоє серце прагне принести в світ силу Духу, але розум твій прив´язаний до сили меча і це теж розриває тебе.
— Що маю робити, раббі?
— З´єднати земне і небесне, або офірувати одне іншому. Дивись сюди, Шимоне. Бачиш он ту хмару? Дивись уважно.
— Що це?
Ієшуа не відповів. Та він і не сподівався відповіді, розумів: має відшукати її сам.


Кілька годин тому, коли ще сприймав себе невіддільно від тіла, що лежить зараз непритомно на бруківці, він, простуючи вулицею, замилувався свічками каштана, які пишалися серед лапатого темно-зеленого листя. І раптом, ковзнувши поглядом високо вгору над каштановим цвітом, помітив дивну білу хмаринку. Вона не пливла за вітром, а спускалася з неба. Всередині її неначе щось оберталось. На якусь мить він чітко розгледів меч, оповитий білими трояндами. Пуп´янки, що ними були всіяні трояндові стебла, розкривалися, розквітали, росли, затуляючи собою лезо і руків´я меча — за хвилю білий трояндовий кущ знов став хмаркою, яка розлізлась і розчинилась у повітрі.
«Ось тобі й маєш: спочатку большевицькому писаці Борщаку всюди ввижалося моє астральне єство за питтям контрреволюційної кави, тепер — відіння у мене!»
Але відіння принесло дивне заспокоєння.
«Що це за знак? Здається, я вже десь його бачив. Де? Може, на якійсь картині?»


...Він чув скрегіт пили, яка вгризалася в його череп. Бачив, що з розпилу хлюпнув закривавлений мозок. Дивився згори, як ті, кому ще вчора проповідував Слово Боже, розпилювали його надвоє. Спостерігав спокійно і відсторонено, але відчував біль залишеного ним тіла...

***
— Я знаю наскільки щире твоє бажання. Щирість і вірність — найбільший твій скарб, Шимоне. Мало хто може зрівнятися з тобою у цих чеснотах, саме тому свого часу я й обрав тебе. Та зараз навіть я не ручуся, що ти витримаєш.
Згадай, скільки духових сил затратив ти, щоб полишити купецьке життя і взятися за меч, хоча й щиро вірив, що цим принесеш волю своєму народові. Та коли ти пішов за мною, навіть коли пізнав, що насправді дає силу і звільнення, змінити меч на хрест було в тисячі разів складніше.
— Ти навчив мене ходити вузькими стежками Духу у скелях гріхів і спокус. Я можу допомогти їм.
— Нести на собі гріхи світу незмірно важче, ніж боротися з власними. Незмірно, повір мені. Ти прийдеш до людей з хрестом, а вони змусять тебе взятись за меч.
— Хіба легко мене присилувати?
— Присилувати? — Ієшуа якось дивно усміхнувся. — Ти зробиш це вільно з найщирішої любові до них. І твоє сходження почнеться заново, але матимеш на собі вже не лише власну ношу — тягар мільйонів. Скільки життів, скільки століть знадобиться тобі? Навіть я не відаю.
— Ти відмовляєш мене, раббі?! Не можу повірити! Чи не ти казав нам: той, хто згубить душу в ім´я Єдиного, врятує її?
— Не маю ні намірів, ні сили відмовляти тебе. Насправді ми весь час повертаємось, бо поки не дійшов хоч один — усі ще в дорозі. Іди, Шимоне. Іди.

——————————————————————————————————
— Лєнцю!
— Га?
— Так коли все-таки у Петлюри день народження? Вчора чи сьогодні?
— Ну як тобі сказати...
— Як є, так і кажи.
— Розумієш, не все так просто. Виходить, що цей день наче роздвоєний...
— Роздвоєний? Що за маячня? «Как больно милая, как странно раздваиваться под пилой...»
— Во-во, дуже в тєму. Саме «под пилой». 10 травня, 1879 рік. За новим стилем яке число?
— Плюс 13. Ні, стоп. 1879 — дев´ятнадцяте століття. Плюс 12 — 22 травня. Що? Хіба не так?
— Так, так. Дев´ятнадцяте століття — плюс 12. А церковні свята? Наприклад, свято Василя, ну те, що Старий Новий рік — плюс 13?..
— А до чого тут Новий рік? Ще скажи: Різдво.
— Петлюра народився у 1879 році 10 травня. Це був день Апостола Симона Зилота (Кананіта). Отже, якщо формально, то день народження у нього вчора — 22 травня. Але якщо...
— Що «якщо»? Якщо що? Чого ти в те вікно вперлася? Дракони літають чи НЛО побачила?
— Та так... здалося... Хмара якась дивна.

Comments

[sorry-gregory.livejournal.com]

Гарна композиція.

[olena-nekora.livejournal.com]

Ви про текст чи про колаж?:)

В будь-якому випадку дякую:)

[sorry-gregory.livejournal.com]

Про колаж.

[sy-to.livejournal.com]

Вау! Один в один - мої відчуття. Але не можу уявити, щоб спромігся це так висловити.

"— Ти маєш велике серце, але воно рветься між любов´ю до твого народу і любов´ю до людства. Твоє серце прагне принести в світ силу Духа, але розум твій прив´язаний до сили меча і це теж розриває тебе."

Це часом не з "Урантії"? Не боїтесь, що Вас "истинно православные" спалять на вогнищі за проповідування бісовського Євангелія?:)

[olena-nekora.livejournal.com]

Тут є і з Урантії, і з інших неканонічних (бісовських:) Євангеліїв:)

Ага, спалять. Спалять - причислять до Лику Святих - побудують храм на мою честь на місці спалення - звертатимуться у ньому до мене в молитвах: "Попроси Його за нас":)))

Здається, така схема:)

[sy-to.livejournal.com]

Даремно кпините. Попи - народ серйозний:)

До речі, щодо верхньої світлини. Хотів спитати ще коли Ви її вперше постили і все забуваю. Це 26 рік? Щось з останніх?

[olena-nekora.livejournal.com]

Та які кпини?! Самі сльози:) Моєму вчителю лаврська братія чіста канкрєтна обіцяла майстерню підпалити після виставки його картин з язичницької тематики.

Фото 19-го року. З кам'янецької серії.

[gloria-ma.livejournal.com]

Олено... Ви по-справжньому талановита.

[olena-nekora.livejournal.com]

Спасибі на добрім слові:).
Але, нажаль, контраст між тим, що я відчуваю і як мені вдається це передати, переконує у протилежному:(

Всі відгуки про цей текст, (які я видряпала з рідних і знайомих:) були на кшталт: "дуже абстрактно", "красиво, але незрозуміло".
Та я зараз вже сама бачу. В принципі, носилася з ідеєю великої форми (може навіть роману), а тут раптом народився такий есейчик:) Ну, нічого, може ще витягну.

[gloria-ma.livejournal.com]

Якби був роман про Петлюру - було б просто чудово!

Імхо,за буквами відчувається потужна енергія емоцій, а це, імхо, головне. А майстерність - то таке, діло наживне.:)