![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olena_nekoraЧому я вважаю, що переклади В.Я. Дашевського найкращі?
По-перше,і головне, вони мені найбільше подобаються:).
По-друге, переклади В.Дашевським таких творів як: "Пародия на плохой детектив", "Мишка Шифман" та "Песня о вещем Олеге" відзначив відомий текстолог Висоцького В.Ковтун.
По-третє, прочитайте і - питання зникне саме собою:)
Володимир Якович Дашевський народився та виріс у Дніпропетровську, закінчив середню школу №99, потім механіко-математичний факультет університету. У період розвалу Радянського Союзу емігрував до Ізраїлю, де досі і мешкає.
Дашевському належить більшість українських перекладів на сайті Владимир Высоцкий на разных языках, але значна частина їх підписана псевдонімом "М.В.Шевченко". Можна навіть сказати: вони написані від імені цього вигаданного перекладача з оригінальною біографією. Багато хто з відвідувачів сайту і не звертає уваги на скромний копірайт - "© Володимир Дашевський".
От наприклад, що написано про переклади Дашевського на сайті "Народна правда": "Микола Васильович Шевченко в своїй "Автобіографії" схожий на героїв сюжетних, рольових віршів Висоцького. Саме такі вірші йому близькі, саме їх він і перекладає, при цьому перетворюючи оригінал. Це такий спосіб перекладу, при якому перекладач ніби проектує свою картину світу, своє світосприйняття на авторський оригінальний текст. Тут можна казати про принцип перекладацької школи М.Старицького: створювати в перекладах образи, що належать до культури носіїв мови перекладу. Такий переклад часто визначається як переспів, парафраз, бурлеск.
М.В.Шевченко ніби "українізує" текст Висоцького, наближуючи його до читача-українця".
Однак, шкільна товаришка Дашевського, розкрила нетаємну таємницю, розповівши про Володимира Яковича дніпропетровській газеті "Горожанин"
Отож, тепер, коли ви знаєте всю правду, прошу до читання:)
Шпигунський детектив (Пародия на плохой детектив )
Обминаючи далеко
наші органи безпеки,
під ім’ям, здається, фінна - містер Йоганн Хаїм Гретць,
завше в щільних рукавичках,
при ліхтариках й відмичках,
жив в Будинку селянина нерадянський пожилець.
Він вночі гасав районом
з ліхтарем інфра́червоним
й клацав чимось непомітним, в чому блискав об’єктив,
а відтак на фотокартках
поставало в чорних фарбах
все, що світлим й заповітним в нас вважає колектив.
Чебуречна та їдальня
обернулись на вбиральні,
поле клубу «Незаможник» стало схоже на город;
на облудній мікроплівці -
малорослі вийшли вівці,
й вийшов чим - сказать не можна - мирний тракторний завод.
Та товктися без підручних -
мабуть, нудно та докучно.
Гретць мав практику велику, - склав підступний план умент.
І в пивниці, коло дзбана,
громадянина Степана
збив з пуття та з пантелику нерадянський елемент.
Цей Степан був ненажерний,
на брехню й чутки майстерний,
відірватись неспроможний від халявного питва.
Словом, він годився всяко
у шпигуньскі посіпаки, -
може трапитись це з кожним, хто про пильність забува.
- Ось, Степане, вам завдання:
коло церкви, на майдані,
в три п’ятнадцять у неділю спатиме один гевал.
Треба пляшку в нього вкрасти,
він почне громаду клясти,
а відтак «Німецька хвиля» розповість про цей скандал.
І ще дещо: невзабарі
на Центральному базарі
скаже вам особа мила у весільному вбранні:
«Чи не хочете у стайню?» -
Обзивайтеся: «Звичайно!» -
Дасть вам гарбуза з тротилом - принесіть його мені.
А за це, мій друже п’яний, -
Гретць нашіптував Степану, -
буде вілла десь далеко, безліч баб та море вин... -
Та не знав цей Йоганн Хаїм:
той, кого він мав слинтяєм, -
доброволець держбезпеки і зразковий сім’янин.
Так, мастак на всяку погань
незрівнянний містер Йоганн,
але тут - наївся хріну горезвісний Хаїм Гретць.
Він знешкоджений, і навіть
вже нікого не цікавить,
а Будинок селянина зачинили - і кінець.
© Володимир Дашевський. Переклад, 2007
Кіногість-2006 (Агент 007)
Вагомий, наче зірка в телескопі,
десь там, у загниваючій Європі,
мистецтво прославляючи своє,
з актрисками розводив шури-мури
обличчя європейської культури
актор Жерар, пробачте, Депард’є.
Був хлопець цей шикарний -
ну, зірка із зірок,
настільки популярний,
що впізнають щокрок!
І це не побрехеньки,
помітно це усім:
відомий всім Довженко -
хлопчисько перед ним.
Він хату мав у Каннах для престижу,
а сам наймав куток собі в Парижу
і саморобним гендлював вином.
Бо в Каннах - ловлять поблизу квартири
й купюри всі деруть на сувеніри,
та й полишають голим загалом.
Отож і жив в гуральні,
вичавлював вино,
а в вільний час - буквально
мозолився в кіно:
то сам когось грабує,
то ловить розбіяк, -
такий вже у буржуїв
невишуканий смак.
І от митці із Укртелефільму
запрошують його у стрічку спільну -
цього, прошу пардону, Депард’є.
Щоб в Києві його не взнала маса,
приклеїв вуса він як у Тараса,
а бульба - і своя на носі є.
В Європі він фанатів
й на зльоті не уник:
білявий кучер втратив
та чорний черевик.
Юрба услід гукала:
«Мосьє, оревуар!
Вертайся з куснем сала,
наш любий П’єр Рішар!»
Ось злазить у Борисполі він з трапа,
конфіденційно крізь контроль чалапа,
шепоче прикордоннику «мерсі»,
індиферентно митницю минає,
інкогніто на вулицю пірнає
та анонімно влазить у таксі.
Навала величенька
заповнила майдан,
вітаючи Шевченка
(Італія, «Мілан»).
Всі виграні фінали -
Андрійку завдяки!
Баби за ним вмирали,
і навіть мужики.
Шофер вмикає вогник та лічильник,
і враз - Жерару тицяє мобільник:
«Вас дуже поважає мій малюк!
Коли ще перестрінемось ми знову;
будь ласка, заспівайте колискову,
шановний наш Миколо Кондратюк!»
Вже критися незмога:
«Я, - каже, - Обелікс!»
«Вам - площу Перемоги?
Так це - неподалік».
В очах - імла зелена,
і вже - усе одно,
і в позі супермена
він втупився в вікно.
Та тут його кіношники здогнали,
втішали, єври в гривні обміняли,
бо це ж - культурний обмін двох держав...
Таксист сварився: «Зіпсували їздку!
Що за респект якомусь Обеліску?
Учора я Сердючку підкидав».
© Володимир Дашевський. Переклад, 2007
Мишко Шифман (Мишка Шифман )
Мишка Шифман - він мудрець,
бачить все до кореня.
Каже: «Що нам, хай їм грець,
тичуть те Прискорення?
Нам політпросвітники
розганяють хміль,
а тим часом спритники
їдуть в Ізраїль!»
Він мені ще розповів,
круг сільмагу бродячи,
що читав про Тель-Авів
в «Вогнику» Коротича.
Він мене агітував,
в «Рух» старавсь упхнути,
і я ледве не попав
до тенет Сохнута!
Я йому спочатку - круть,
аргументи з фактами:
«Адже там же ж не дають
снідать поросятками!
Це ж дискримінація,
хай би взяв їх чорт!
У протест на жатці я
встановлю рекорд».
Зиркнув він, як людожер,
і, портвейн купуючи,
крикнув: «Згубний відтепер
апетит акулячий!
Не до шинки зараз там,
справа там ідейна:
ворогам усім в Саддам
вставити Хуссейна!»
Взявся він за комір мій:
«Треба туди їхати!
Друг мені ти - чи тюхтій,
в жінки звик до лиха ти?
Має бути зборена
інтифади цвіль!
Плюньмо на Прискорення,
гайда в Ізраїль!»
Я йому: Мишко, мовляв,
не збентежуй згадкою!
Ти ж мене урятував,
коли впав під жатку я...
Але ж в мене, як-не-як,
українська ряшка!
Кожен пращур - гайдамак;
може, бабка - ляшка...
В Мишки Шифмана таки
інша ситуація:
згинули його батьки
в гетто, в окупації;
з лікарів-отруйників
дядько-опікун,
в мене ж - підкуркульники
та бійці ОУН...
Мій Мишко - ветеринар,
заплідник коров’ячий.
«В нас повно таких нездар!» -
пишуть йому родичі.
Й на ветлікаря дарма
він вступав утретє,
а в Ізраїлі нема
тих ветфакультетів.
Та Мишко кричить з чуттям:
«А мені нахаркати!
Їдьмо, Колю, їжі там -
повні супермаркети!»
Й так він розтроюдився -
чисто дикобраз!
Я в сільпо понудився
і сказав: «Гаразд».
...Черга з самого метро
в консульстві голландському;
там мені дали «добро»,
ну, а Мишці - зась йому:
«Що, - сказали, - в груди б’єш,
наче випив оцту?
Про народження твоє ж
втрачено свідоцтво!..»
Мишка випити вже встиг
й зараз сушить голову:
внаслідок яких інтриг
в’їзд мені дозволили?
Тільки не в інтризі зло,
тут не до брехні:
жаткою обрізало
дечого мені.
© Володимир Дашевський. Переклад, 1990V
Гайдамака ’93 (Песня о вещем Олеге )
Як нині збирається віщий Олег
ляхів та жидів мордувати, -
та тут йому діда з розстрільних шерег
вояки уводять до хати.
«Здоров, кошовий, - каже той навмання. -
Ти приймеш загибель від свого коня».
Він тільки зібрався Дніпро та Інгул
налити шляхетською кров’ю -
як знову старого притяг осавул,
а той - став пророчити знову:
«Авжеж, отамане, - хрипить навмання. -
Ти приймеш загибель від свого коня».
«Цей дід до могили чимдуж поспіша, -
бійці повиймали нагайки. -
До ряду ставай, - нехрещена душа! -
й не треба твоєї нам байки;
тим більш - про ватага верзти навмання,
що прийме загибель від свого коня!»
Вогню скуштували жиди та ляхи,
дісталося й їхнім халупам;
уздовж козаки замостили шляхи
шляхетським та юдиним трупом:
ти ба - про ватага плести навмання,
що прийме загибель від свого коня!
А віщий Олег - не ловив собі гав:
від шибениць - неба не видно.
Один тільки раз він старого згадав,
та й те - засміявся єхидно:
це ж треба - казати отак, навмання,
що прийме загибель від свого коня!
«Так ось мій коняка - завчасно помер,
зберігся один тільки череп...» -
На череп ступив він, як грішний позер, -
й нарешті, спіткав його жереб:
Олега вкусило мале змієня,
й прийняв він загибель від свого коня.
...Мордують того, хто пророчив, завжди;
а що б - не послухати часом?
Олег би послухав - і кляті жиди
отримали б знов по мордасам.
Здається, це зовсім була не брехня,
що прийме загибель від свого коня!
© Володимир Дашевський. Переклад, 2006
Інші переклади
По-перше,
По-друге, переклади В.Дашевським таких творів як: "Пародия на плохой детектив", "Мишка Шифман" та "Песня о вещем Олеге" відзначив відомий текстолог Висоцького В.Ковтун.
По-третє, прочитайте і - питання зникне саме собою:)
Володимир Якович Дашевський народився та виріс у Дніпропетровську, закінчив середню школу №99, потім механіко-математичний факультет університету. У період розвалу Радянського Союзу емігрував до Ізраїлю, де досі і мешкає.
Дашевському належить більшість українських перекладів на сайті Владимир Высоцкий на разных языках, але значна частина їх підписана псевдонімом "М.В.Шевченко". Можна навіть сказати: вони написані від імені цього вигаданного перекладача з оригінальною біографією. Багато хто з відвідувачів сайту і не звертає уваги на скромний копірайт - "© Володимир Дашевський".
От наприклад, що написано про переклади Дашевського на сайті "Народна правда": "Микола Васильович Шевченко в своїй "Автобіографії" схожий на героїв сюжетних, рольових віршів Висоцького. Саме такі вірші йому близькі, саме їх він і перекладає, при цьому перетворюючи оригінал. Це такий спосіб перекладу, при якому перекладач ніби проектує свою картину світу, своє світосприйняття на авторський оригінальний текст. Тут можна казати про принцип перекладацької школи М.Старицького: створювати в перекладах образи, що належать до культури носіїв мови перекладу. Такий переклад часто визначається як переспів, парафраз, бурлеск.
М.В.Шевченко ніби "українізує" текст Висоцького, наближуючи його до читача-українця".
Однак, шкільна товаришка Дашевського, розкрила нетаємну таємницю, розповівши про Володимира Яковича дніпропетровській газеті "Горожанин"
Отож, тепер, коли ви знаєте всю правду, прошу до читання:)
Шпигунський детектив (Пародия на плохой детектив )
Обминаючи далеко
наші органи безпеки,
під ім’ям, здається, фінна - містер Йоганн Хаїм Гретць,
завше в щільних рукавичках,
при ліхтариках й відмичках,
жив в Будинку селянина нерадянський пожилець.
Він вночі гасав районом
з ліхтарем інфра́червоним
й клацав чимось непомітним, в чому блискав об’єктив,
а відтак на фотокартках
поставало в чорних фарбах
все, що світлим й заповітним в нас вважає колектив.
Чебуречна та їдальня
обернулись на вбиральні,
поле клубу «Незаможник» стало схоже на город;
на облудній мікроплівці -
малорослі вийшли вівці,
й вийшов чим - сказать не можна - мирний тракторний завод.
Та товктися без підручних -
мабуть, нудно та докучно.
Гретць мав практику велику, - склав підступний план умент.
І в пивниці, коло дзбана,
громадянина Степана
збив з пуття та з пантелику нерадянський елемент.
Цей Степан був ненажерний,
на брехню й чутки майстерний,
відірватись неспроможний від халявного питва.
Словом, він годився всяко
у шпигуньскі посіпаки, -
може трапитись це з кожним, хто про пильність забува.
- Ось, Степане, вам завдання:
коло церкви, на майдані,
в три п’ятнадцять у неділю спатиме один гевал.
Треба пляшку в нього вкрасти,
він почне громаду клясти,
а відтак «Німецька хвиля» розповість про цей скандал.
І ще дещо: невзабарі
на Центральному базарі
скаже вам особа мила у весільному вбранні:
«Чи не хочете у стайню?» -
Обзивайтеся: «Звичайно!» -
Дасть вам гарбуза з тротилом - принесіть його мені.
А за це, мій друже п’яний, -
Гретць нашіптував Степану, -
буде вілла десь далеко, безліч баб та море вин... -
Та не знав цей Йоганн Хаїм:
той, кого він мав слинтяєм, -
доброволець держбезпеки і зразковий сім’янин.
Так, мастак на всяку погань
незрівнянний містер Йоганн,
але тут - наївся хріну горезвісний Хаїм Гретць.
Він знешкоджений, і навіть
вже нікого не цікавить,
а Будинок селянина зачинили - і кінець.
© Володимир Дашевський. Переклад, 2007
Кіногість-2006 (Агент 007)
Вагомий, наче зірка в телескопі,
десь там, у загниваючій Європі,
мистецтво прославляючи своє,
з актрисками розводив шури-мури
обличчя європейської культури
актор Жерар, пробачте, Депард’є.
Був хлопець цей шикарний -
ну, зірка із зірок,
настільки популярний,
що впізнають щокрок!
І це не побрехеньки,
помітно це усім:
відомий всім Довженко -
хлопчисько перед ним.
Він хату мав у Каннах для престижу,
а сам наймав куток собі в Парижу
і саморобним гендлював вином.
Бо в Каннах - ловлять поблизу квартири
й купюри всі деруть на сувеніри,
та й полишають голим загалом.
Отож і жив в гуральні,
вичавлював вино,
а в вільний час - буквально
мозолився в кіно:
то сам когось грабує,
то ловить розбіяк, -
такий вже у буржуїв
невишуканий смак.
І от митці із Укртелефільму
запрошують його у стрічку спільну -
цього, прошу пардону, Депард’є.
Щоб в Києві його не взнала маса,
приклеїв вуса він як у Тараса,
а бульба - і своя на носі є.
В Європі він фанатів
й на зльоті не уник:
білявий кучер втратив
та чорний черевик.
Юрба услід гукала:
«Мосьє, оревуар!
Вертайся з куснем сала,
наш любий П’єр Рішар!»
Ось злазить у Борисполі він з трапа,
конфіденційно крізь контроль чалапа,
шепоче прикордоннику «мерсі»,
індиферентно митницю минає,
інкогніто на вулицю пірнає
та анонімно влазить у таксі.
Навала величенька
заповнила майдан,
вітаючи Шевченка
(Італія, «Мілан»).
Всі виграні фінали -
Андрійку завдяки!
Баби за ним вмирали,
і навіть мужики.
Шофер вмикає вогник та лічильник,
і враз - Жерару тицяє мобільник:
«Вас дуже поважає мій малюк!
Коли ще перестрінемось ми знову;
будь ласка, заспівайте колискову,
шановний наш Миколо Кондратюк!»
Вже критися незмога:
«Я, - каже, - Обелікс!»
«Вам - площу Перемоги?
Так це - неподалік».
В очах - імла зелена,
і вже - усе одно,
і в позі супермена
він втупився в вікно.
Та тут його кіношники здогнали,
втішали, єври в гривні обміняли,
бо це ж - культурний обмін двох держав...
Таксист сварився: «Зіпсували їздку!
Що за респект якомусь Обеліску?
Учора я Сердючку підкидав».
© Володимир Дашевський. Переклад, 2007
Мишко Шифман (Мишка Шифман )
Мишка Шифман - він мудрець,
бачить все до кореня.
Каже: «Що нам, хай їм грець,
тичуть те Прискорення?
Нам політпросвітники
розганяють хміль,
а тим часом спритники
їдуть в Ізраїль!»
Він мені ще розповів,
круг сільмагу бродячи,
що читав про Тель-Авів
в «Вогнику» Коротича.
Він мене агітував,
в «Рух» старавсь упхнути,
і я ледве не попав
до тенет Сохнута!
Я йому спочатку - круть,
аргументи з фактами:
«Адже там же ж не дають
снідать поросятками!
Це ж дискримінація,
хай би взяв їх чорт!
У протест на жатці я
встановлю рекорд».
Зиркнув він, як людожер,
і, портвейн купуючи,
крикнув: «Згубний відтепер
апетит акулячий!
Не до шинки зараз там,
справа там ідейна:
ворогам усім в Саддам
вставити Хуссейна!»
Взявся він за комір мій:
«Треба туди їхати!
Друг мені ти - чи тюхтій,
в жінки звик до лиха ти?
Має бути зборена
інтифади цвіль!
Плюньмо на Прискорення,
гайда в Ізраїль!»
Я йому: Мишко, мовляв,
не збентежуй згадкою!
Ти ж мене урятував,
коли впав під жатку я...
Але ж в мене, як-не-як,
українська ряшка!
Кожен пращур - гайдамак;
може, бабка - ляшка...
В Мишки Шифмана таки
інша ситуація:
згинули його батьки
в гетто, в окупації;
з лікарів-отруйників
дядько-опікун,
в мене ж - підкуркульники
та бійці ОУН...
Мій Мишко - ветеринар,
заплідник коров’ячий.
«В нас повно таких нездар!» -
пишуть йому родичі.
Й на ветлікаря дарма
він вступав утретє,
а в Ізраїлі нема
тих ветфакультетів.
Та Мишко кричить з чуттям:
«А мені нахаркати!
Їдьмо, Колю, їжі там -
повні супермаркети!»
Й так він розтроюдився -
чисто дикобраз!
Я в сільпо понудився
і сказав: «Гаразд».
...Черга з самого метро
в консульстві голландському;
там мені дали «добро»,
ну, а Мишці - зась йому:
«Що, - сказали, - в груди б’єш,
наче випив оцту?
Про народження твоє ж
втрачено свідоцтво!..»
Мишка випити вже встиг
й зараз сушить голову:
внаслідок яких інтриг
в’їзд мені дозволили?
Тільки не в інтризі зло,
тут не до брехні:
жаткою обрізало
дечого мені.
© Володимир Дашевський. Переклад, 1990V
Гайдамака ’93 (Песня о вещем Олеге )
Як нині збирається віщий Олег
ляхів та жидів мордувати, -
та тут йому діда з розстрільних шерег
вояки уводять до хати.
«Здоров, кошовий, - каже той навмання. -
Ти приймеш загибель від свого коня».
Він тільки зібрався Дніпро та Інгул
налити шляхетською кров’ю -
як знову старого притяг осавул,
а той - став пророчити знову:
«Авжеж, отамане, - хрипить навмання. -
Ти приймеш загибель від свого коня».
«Цей дід до могили чимдуж поспіша, -
бійці повиймали нагайки. -
До ряду ставай, - нехрещена душа! -
й не треба твоєї нам байки;
тим більш - про ватага верзти навмання,
що прийме загибель від свого коня!»
Вогню скуштували жиди та ляхи,
дісталося й їхнім халупам;
уздовж козаки замостили шляхи
шляхетським та юдиним трупом:
ти ба - про ватага плести навмання,
що прийме загибель від свого коня!
А віщий Олег - не ловив собі гав:
від шибениць - неба не видно.
Один тільки раз він старого згадав,
та й те - засміявся єхидно:
це ж треба - казати отак, навмання,
що прийме загибель від свого коня!
«Так ось мій коняка - завчасно помер,
зберігся один тільки череп...» -
На череп ступив він, як грішний позер, -
й нарешті, спіткав його жереб:
Олега вкусило мале змієня,
й прийняв він загибель від свого коня.
...Мордують того, хто пророчив, завжди;
а що б - не послухати часом?
Олег би послухав - і кляті жиди
отримали б знов по мордасам.
Здається, це зовсім була не брехня,
що прийме загибель від свого коня!
© Володимир Дашевський. Переклад, 2006
Інші переклади
Tags:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
(no subject)
25/1/10 18:32 (UTC)Щеб хтось заспівав.
W.R.
Хорошо перевел...
25/1/10 18:33 (UTC)Re: Хорошо перевел...
25/1/10 19:17 (UTC)Є ще така річ, як вирішення однієї задачі різними засобами. Як приміром кінофільм, балетна і драматична постановка за одним й тим самим літературним матеріалом по-різному розповідають одну й ту ж саму історію.
Re: Хорошо перевел...
25/1/10 19:23 (UTC)Так же и с русским. Меня коробит, когда русскоязычные фильмы переводят на украинский. А уж Высоцкого переводить - святотатство.
(no subject)
25/1/10 18:39 (UTC)А в Дашевського радше не переклади, а переспіви, така собі "енеїдизація", що теж саме по собі цікаво ))
(no subject)
25/1/10 19:25 (UTC)Оце, більш схоже на "енеїдизацію"
http://www.wysotsky.com/1058.htm?151
(no subject)
25/1/10 19:33 (UTC)(no subject)
25/1/10 20:49 (UTC)(no subject)
28/1/10 18:46 (UTC)Я таке скажу: Симон Петлюра писав, що спостереження за творчістю Коцюбинського приносить не тільки "радість читача", а й "радість за письменника".
От в мене від перекладів Дашевського була і радість читача, і радість за перекладача:).
(no subject)
25/1/10 23:43 (UTC)(no subject)
27/1/10 16:28 (UTC)