М. Фішбейн: Українська нація вбивана й не вбита, винищувана й незнищенна

[olena_nekora]

БУДУ ВДЯЧНА ВСІМ ЗА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЦІЄЇ ІНФОРМАЦІЇ


28 листопада 2006 року Верховна Рада України після тривалих дебатів проголосувала за запропонований Президентом В.А.Ющенком закон Про Голодомор 1932–1933 років в Україні

А передувало цьому голосуванню голосування всенародне 25 листопада — запалені по всій країні свічки і трансльований телебаченням вечір-реквієм у Національній опері, на якому звучали й спогади очевидців цих трагічних подій.

Деякі з тих оповідей цитуються й зараз напередодні сумної дати друкованними та електронними ЗМІ, а також блогерами ЖЖ.

Нажаль, мені довелось зіткнутись з цитуванням спогадів вчительки української мови та літератури з села Горожено на Миколаївщині Сари Аронівни Матусовської, які були переказані її сином Мойсеєм Фішбейном на згаданному вечорі-реквіємі, в досить дивному вигляді. Блогер, який запостив ці спогади не назвав ані імені очевидеці, ані її сина, який ці спогади оприлюднив і також неодноразово цитував у своїх творах. На моє прохання вказати ім'я автора, власник ЖЖ відповів дослівно таке: «Пана Ф.? Ні за що. Лапок цілком досить»

Тому щоб відновити справедливість пропоную до вашої уваги цілком

Виступ Мойсея Фішбейна на вечорі-реквіємі «Народ мій є!», присвяченому Дню пам’яті жертв голодоморів

Високошановний пане Президенте!

Високоповажні пані й панове!

Друзі!

Українська нація вбивана й не вбита, винищувана й незнищенна. В українців забирали землю, мову, культуру, історію, волю, самé життя. Винищували під корінь українську інтеліґенцію, українську еліту. Ув’язнювали й розстрілювали. Винищували цвіт української нації – українських хліборобів. Висилали в Сибір. Убивали голодом. Чинили геноцид. Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932 – 1933 років був геноцидом української нації, не бояться й не знають Бога. Вони знають і бояться лише пахана й кілерів. Вони пахолки. „Раби, підніжки, грязь Москви”. Вони не українці. Вони україноподібне чортовиння. Вони виплодки народовбивць. Із тими, хто сміє заперечувати, що Голодомор був геноцидом, мають розмовляти не публіцисти, не політологи, не політики, а українські слідчі (я наголошую: українські слідчі). Щойно український Президент України (я наголошую: український Президент України) зробив кроки назустріч не абстрактним людям, а українській нації, щойно він на повен голос назвав Голодомор геноцидом – україноподібне чортовиння заволало. «Нє нужно слова „ґєноцид”, можно назвать іначє», – заволав один. «Он роєт ров мєжду славянскімі народамі!» – заволав інший. Рів було вирито 1933 року. Величезний рів. Величезну яму. Величезну українську могилу. В неї лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони українських селян: діти, жінки, чоловіки… І не було їм допомоги. Праведників народів світу поруч не було. Панове, чи знаєте ви, як погибало, як конало з голоду українське село в центрі Європи? Спочатку їли рештки картопляного лушпиння. Потім жолуді. Потім бруньки. Потім коріння й листя. Їли собак, котів, горобців, хробаків, шкіру, підошви. Потім село перетворилося на пустелю. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося на кладовище. А держава хліб мала. Це було народовбивство. Це був геноцид.

Я знаю про Голодомор не від істориків, не від публіцистів, не від письменників. Я знаю про Голодомор від моєї мами. Моя мама, Сара Аронівна Матусовська, 1932 – 1933 років була вчителькою ук­раїнської мови та літератури в селі Горожено на Миколаївщині. Додатково її «навантажили» уроками співів. Діти попухли з голоду. Засинають на уроках. Буває, й не прокидаються. А за шкільною програмою — співи. Співи! Навесні почали їсти траву. Йшли на цвинтар — на цвинтарях завжди пишне зело. Сусідський хлопчик вийшов із хати. Ледь доплентав­ся до цвинтаря. Знесилений, упав у траву. Мати чекає — нема. Почала шукати. Знайшла-таки. Раптом побачи­ла — когось ховають. Підводить хлопчика, тягне за руку:

— Синочку, он ховають когось. Уже й могилка гото­ва є. Ходім, я тебе туди покладу. Все одно тобі не жити. Я скоро помру, хто ж тебе тоді поховає?..

Ледве люди відборонили дитину. За кілька днів по­мерли і мати, й хлопчик. Люди їх поховали.

Скільки ж їх, трагічних безіменних горбочків в Украї­ні? Забутих. Незабутніх. Коли ж судитимуть катів? Коли? Я чекаю.

Вічна пам’ять убієнним.


Текст виступу з офіційного сайту Міністерства закордонних справ України
http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/21890.htm?lightWords=%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%97

Також ця історія в автобіографічному творі М.Фішбейна Відстань пізнання

Comments

[handehoch.livejournal.com]

Тобто громадянину ввижається, що коли він щось чуже потяг, то це з його боку є благодіянням, і посилання на джерело — то благодіяння вже занадте? Одразу видно патріота.
«Пан Ф.» і сам хам, але ж, бачимо, немає межі досконалості

[olena-nekora.livejournal.com]

Те, що пан Ф. сам хам, не дає підстав перти його тексти (тим більше з родинними подробицями)

Якщо хтось, кому не подобається пан Ф., хотів бути принциповим, то міг би гордо проігнорувати цей текст і знайти або написати для свого поста щось інше.

[handehoch.livejournal.com]

Він, мабуть, не гордий, а злопам´ятний )

[afric-dymon.livejournal.com]

Дякую, перекладу на португальську i потим скину вам ссилку.
заношу у друзi.

[olena-nekora.livejournal.com]

Дякую.

[afric-dymon.livejournal.com]

http://ucrania-mozambique.blogspot.com/2009/11/visao-judaica-do-holodomor-ucraniano.html

[afric-dymon.livejournal.com]

Порт. переклад перепостив Жузе Мiлязеш (José Milhazes), порт. журналист у Москвi:
http://darussia.blogspot.com/2009/11/visao-judaica-do-holodomor-ucraniano.html

[olena-nekora.livejournal.com]

Радію. Цей вартий широкої аудиторії, тим більше серед європейської аудиторії.

[afric-dymon.livejournal.com]

п.с.
перепостiть та приеднуйтеся до:
http://community.livejournal.com/holodomor_ua

[olena-nekora.livejournal.com]

Щось з цією спільнотою в мене не склалося. Тобто я приєдналася, але пост другу добу на премодерації.

[afric-dymon.livejournal.com]

Будемо сподiватися, що адмiни вiдпочивають на вихiдних. Мене вони також спочатку пре-модерували.

[gloria-ma.livejournal.com]

Я прочитала цей текст ще з ранку. Дякую Вам, Олено за розміщення - вже він пішов "гуляти" інетом (бачила ще,мінімум, у 2 френдів).
З жахом уявляю черговий шабаш, що підніме (вже піднімає) оце чортовиння - наше і російське, в чергову річницю. :(((.

Дякую, Олено

[ihrh1111.livejournal.com]

Той Голодомор ще довго буде в нас сидіти, до того часу поки навіть в інтернеті не перестанете всі (це я до коментаторів) говорити натяками, а почнете говорити все, відкрито і повно.