Сотник Кривоніс
14/10/09 19:06
Це фото — заставка на моєму мобільному телефоні. Раніше я часто міняла заставки, тепер не уявляю, як там може бути щось інше. Фото неякісне: знято цією ж мобілкою з телеекрану, але воно дарує відчуття присутності цієї людини в моєму житті. І це — головне. Зізнаюся, мені дуже подобається, коли запитують: «Це твій дідусь?» Хоча й мушу відповідати: «Ні. На жаль, ні».
Це — людина, яка є для мене уособленням Української повстанської армії. Це — людина, яку я уявляю в першу чергу, відповідаючи на «Слава Україні!» «Героям слава!». Це — легендарний сотник Кривоніс, Мирослав Васильович Симчич.
Його війна почалась в 1943 р., а закінчилась в 1985 р. П'ять років в УПА, тридцять два — в радянських таборах.
Я не переказиватиму тут його біографію. Краще прочитайте, як він сам оповідає про своє життя.
А тут його заява до Президії Верховної Ради СРСР з приводу додаткового засудження на 10 років за спротив у зоні карним злочинцям.
(no subject)
14/10/09 17:42 (UTC)(no subject)
14/10/09 17:43 (UTC)(no subject)
14/10/09 17:48 (UTC)(no subject)
14/10/09 18:12 (UTC)(no subject)
14/10/09 18:13 (UTC)(no subject)
14/10/09 18:22 (UTC)А про село, чесно кажучи, думала, коли була в Квасах в 2007 р., але мабуть я застара для таких авантюр:)
(no subject)
15/10/09 14:24 (UTC)(no subject)
15/10/09 16:38 (UTC)(no subject)
15/10/09 07:25 (UTC)А щодо пана Мирослава, то найбільше вражає у цій людині те, що попри все він не має ненависті, не озлоблений, а навпаки - дуже життєрадісний. він так просто говорить про смерть, про вбивства. адже ж вни били комуністів, комуністи їх - як на війні. Ну і, звісно, його позиція щодо того, навіщо він лишився живий - аби розповісти усім правду, аби молодь знала і пам"ятала... А онуки пана Мирослава ще доволі малі діти :)
(no subject)
15/10/09 15:43 (UTC)найбільше вражає у цій людині те, що попри все він не має ненависті
Мене теж це причарувало - який він світлий! Зрозуміло, що людина на екрані і в житті не одне й те саме, але все одно відчувається.
(no subject)
16/10/09 14:06 (UTC)(no subject)
19/10/09 08:34 (UTC)(no subject)
17/10/09 21:04 (UTC)Кроме того, там были некоторые упоминания о евреях, выдающие чувства автора к ним, что мне, конечно, не могло нравится. Мне, в целом, интересна эта тема евреев и УПА, и евреев в УПА, прописанная в Ваших интересах. Неплохо бы почитать что-нибудь на эту тему.
(no subject)
17/10/09 21:09 (UTC)(no subject)
19/10/09 08:34 (UTC)а щодо УПА, то переважна більшість лікарів в УПА були саме євреї. були серед них і зв"язкові та й на інших ланках були задіяні. шукайте свідчення, факти - і дізнаєтеся правду. але застерігаю від фальсифікату та гебістської пропаганди. отаке.
(no subject)
19/10/09 16:30 (UTC)Shcho do slova zhid, ya znayu shcho tak bulo, tomu meni tse ne obrazhaye, ale koly pan Myroslav zaraz tse slovo vzhivaye tse yakos' dratuye. Tomu shcho zaraz tse slovo otozhnyuetsia z obrazlyvym. Tse na kshtalt slova Negro, yake vvazhalos' absolyutno normal'nym u Spoluchenyh Shtatah, a v nash chas yogo ne mozhna vykorystovuvaty.
Vybachte za translit i mozhlyvy pomylky v ukrayins'koy movi.
(no subject)
19/10/09 17:01 (UTC)Він, дійсно, це машинально. Ви ж певно знаєте, що в Західних областях більший польській вплив, а в польській мові взагалі нема другого варіанту.
Я два роки тому з одним вуйком спілкувалась (правда, він був закарпатський гуцул, а не прикарпатський як пан Мирослав). Так от він мені, наприклад таке казав: "Отам в долині жили жиди, які теж землю так не віддавали. Так і їх москалі всю сім"ю до Сибіру вивезли". То чи мала я йому робити зауваження, коли і з контексту, і з інтонації було зрозуміло, в якому значенні вжито?
Хоча мене теж спочатку сіпало, бо наддніпрянські "лінгвісти", що ратують за повернення цього етноніма мене досить часто дратують:)
Але я так розумію, що Вас там не тільки вживання етноніма зачепило. Там є речі, що належать до взаємних претензій, але про те треба окремо і більш детально говорити. Я ще сподіваюсь, що допишу дещо з задуманного. Тому поки що це питання відкладу (чтоб два раза не вставать:)
(no subject)
20/10/09 02:55 (UTC)По поводу этнонима, да меня не раздражает само слово, мне не нравится примитивность стереотипов Симчича о евреях, даже если они положительны. Так он говорит, что евреи из любого положения могут найти выход или о том, что если одному еврею на палец наступят весь мир гвалт поднимает. Это же многие украинцы да и неукраинцы повторят; это вера в то, что евреи что-то особое умеют и потому как-то выкручиваются, и стоят они как-то выше остальных, поэтому отношение к ним лучше. На это можно ответить известным анекдотом: "Ало! Общество "Память"? Вы передавали, что евреи продали Россию. Скажите, где я могу получить свою долю" :)
Но на самом деле тревожит его первое напоминание о том, что мы поляков и евреев всегда били, мы, мол, в Закарпатье ни перед кем головы не склоняли. В этом и состоит двойственность моих чувств. С одной стороны солидаризируюсь со стремлением украинцев к независимости, как собственно и любого народа, с другой стороны, как отбросить исторический шлейф? Нагляднее всего это можно видеть на примере Богдана Хмельницкого. Помню насколько я чувствовал себя не в своей тарелке, когда детки читали стихотворение Шевченко о Хмельницком на демонстрации у здания ООН, куда я пришел поддержать Ющенко в момент Оранжевой Революции. Это герой украинского народа, а мой народ считает его злодеем. Нелегко найти себе место при таком раскладе.
(no subject)
21/10/09 18:50 (UTC)Думаю, що варто не так відкидати, як розібратися. Бо ми, на жаль, здебільшого розповідаємо одне одному казки, вигадані третьою стороною, яка зацікавлена у відсутності поразуміння. Найбільша проблема не в тих трагедіях, що сталися, а в тому, що не зламано механізм, який може викликати нові.
Знаєте, можливо це дуже наївно звучить, але я іноді думаю, що якби в кінці ХІХ на початку ХХ ст., коли почались ці дискусії про різне сприйняття подій ХVII ст., про вживання етнонімів і т. ін., якби тоді розібрались з цими проблемами без істерик, або хай з істериками, але розібрались, не було б ні погромів 1919, ні Голодомору, ні радянської влади взагалі (чи принаймні на території України).
В цьому місці треба почати довго і нудно пояснювати, що я мала на увазі:)
Нелегко найти себе место при таком раскладе.
:)
«Так переплелись в моем сознании, а равно и в подсознательной сфере, все эти восприятия от трех различных миров. Еврейская среда, синагога, русский язык и русская школа, украинская деревня, украинская песня... И долго, мучительно долго метался я в исканиях синтеза всех этих восприятий и ощущений...» (Арнольд Марголин. «Украина и политика Антанты. Записки еврея и гражданина»)
Коли він все це синтезував, йому, як Ви можливо знаєте, дуже гаряче подякували що євреї, що українці:) (маю на увазі на той момент, зараз вже змінилась ситуація) Про росіян я взагалі промовчу — прихільники перегляду справи Бейліса до сих пір Марґоліним матюкаються:)
(no subject)
29/10/09 02:44 (UTC)(no subject)
19/10/09 16:40 (UTC)По-перше, не погоджуюсь, що не наблизила, оскільки все, що підривало совок так чи інакше наближало незалежність. Приємно, що вже навіть ліберальна російська інтелігенція почала замислюватись про внесок українських і прибалтійських опорів в руйнування системи і не тільки під час бойових дій, а й повстаннями в таборах.
По-друге боротьба за те, в що віриш, захист власної честі і гідності не можуть бути "бессмысленными" навіть, якщо безнадійні.
Власне, Мирослав Васильйович сам відповів:
"Ми вирішили вмерти, а не зганьбити свою Батьківщину, і тим самим пронести для майбутніх поколінь нашу історію".
І фактично всі ветерани УПА, кажуть те саме: "Ми розуміли, що ми смертники, але світ мав запам"ятати, що Україна боролося".
Чесно кажучи, для мене ніколи не є питанням: чи є шанси на перемогу. Вважаю важить тільки чи віриш в те, заради чого вступаєш в бій. (будь-який не обов"язково зі зброєю, може бути протистояння світу чи протистояння тваринній частині власного єства). Не соромно програти, не соромно загинути. Але здатись, тим більше без бою, коли впевнений в своїй правоті?!
Власне, мене і УПА, і УНР, і Петлюра, і українсько-єврейські стосунки цікавлять не стільки в історичному, скільки в особистісному аспекті. (Напевно, це треба довго пояснювати, тому поки що просто позначу:) Якщо не знудитесь:), спробуйте це почитати (http://olena-nekora.livejournal.com/38944.html). Може щось роз"ясниться про ступінь націоналістичності моїх зацікавлень:)
А ось, що сказав український поет Мойсей Фішбейн (http://www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2008/10/081014_fishbein_ie_ak.shtml) з приводу євреїв в УПА та доцільності боротьби цієї армії.
(no subject)
19/10/09 21:46 (UTC)Спасибо за ссылки, почитаю на досуге.
(no subject)
19/10/09 17:43 (UTC)http://novitsky.livejournal.com/231045.html
(no subject)
11/12/09 15:44 (UTC)життя серед війни...
30/10/09 09:42 (UTC)колись Інтер на 60-річчя УПА спромігся на 4-серійний серіал про армію знищених-нескорених. Один з героїв був героїчний "Кривоніс". Епізод з йолго життя: його мама і мама уповноваженого МДБ Дунаєва мешкали в одному населеному пункті. На Різдво обидва непримиренних вороги через мамів домовилися про різдвяні "канікули" у бойових сутичках. А після свят знову почали ганятися один за одним. Отаке бувало...
Для leonya:
з 26 травня 1947 до 12 січня 1950 року в СРСР була скасована смертна кара. Так ось, навіть знаючи це, бандерівці живими в полон не здавалися. Якщо якимось чином це й вдавалося, то бандерівці починали знищувати сталінські порядки в таборах.
Тому стверджувати, що ця боротьба нічого не дала і не наблизила одержання незадежності України - невірно.