Перстеник з бірюзою
8/10/09 18:30![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olena_nekoraЯ не знаю сумна ця історія чи оптимістична. Власне, і історії-то ніякої нема. Так собі, фрагмент... епізод... миттєвість.
...Він сьогодні поховав матір, яка вже кілька років згасала поруч з ним, на його руках, ось тут, в цій тісній клітці-гостинці. А ввечері через стільки років подзвонив чомусь саме їй: «Зайдеш пом´янути?»
...Вона навіть не побачила зразу, просто, перекладаючи кинуту ним на диван зв´язку ключів, відчула під пальцями... Так, це був той самий перстеник. Добротна така біжутерія з її юності. З першого погляду здається: чернене срібло з бірюзою. Та насправді і срібло — не срібло, і бірюза — якійсь полімер...
***
Їй тоді подзвонила податкова інспекторка: «У вас недоимка по НДС». І назвала суму.
— Не может быть. Это какая-то ошибка.
Але сперечатись з інспекторкою по телефону було марно: «Приезжайте, я штраф выпишу».
Вона зібрала копії платіжок. Вдягла білу сукню. Почала накручувати волосся і кинула. «Зачіску не встигну. Ну, хоч макіяж». Подумки спробувала пожартувати до себе: «розпатлана наречена».
Звичайно, це була помилка. Сума псевдонедоїмки виявилась сумою сплаченого за квартал податку, внесеною не в ту графу працівниками інформаційного відділу.
— Вы представляете, это у меня уже третий случай такой. И они еще ругаются, что я их видите ли отвлекаю, когда прихожу с предпринимателями для сверки, — бідкалась новенька інспекторка.
Але їй було не до чужих проблем: «У меня свадьба через час. К нам больше претензий нет?»
«Свадьба» це так було сказано, аби пані «проніклась». Насправді, ніякого весілля не було — формально-офіційна процедура. Хоча працівниця ЗАГСу, яку вони відразу прозвали «дівка-єфрейтор», натягла урочисто-радісну посмішку і, облишивши свої єфрейторські замашки, відтарабанила шаблонну промову у скороченному вигляді.
Мабуть через скорочення пропав заклик привітати одне одного, і цілувались вони вже на сходах, залишивши позаду не тільки недоремонтований зал урочистих подій, а й коридор з чергою реєструючих смерті і народження.
***
А обручок вони так і не купили.
Вона якось уперто-забобонно не хотіла золота. Золото — це було страшно. Це було небезпечно. Золотом його спокушали. Він не казав, але вона знала — шкірою відчувала: спокушали.
На золоті «сидів» його товариш, чиє життя перетворилось в суцільні пригодницькі фільми, мотання по містам і селам, відривання від ментів.
— Я кроку ступити не можу: в мене одна машина ззаду, друга спереду. Нє, ну я їх поганяв, поганяв. Вони мене пасуть! Думають в мене 10 кілограм золота під ліжком і 20 на городі зарито. Оце чекають, коли я полізу з напильником собі шматочок на життя відпилювати. Нє, ну дурнІ!
Але дурнІ брали кур´єрів і ювелірів, стискаючи кільце довкола самовпевнного «героя». І для неї золото асоціювалось з відбитими нирками цих бідолах, з виплюнутими разом з кров´ю зубами, з бандитськими інтонаціями служителів закону: «Шо ти сказав?! Права нє імєєм? Я тобі зараз розкажу про право. Ти звідси не вийдеш, поки мені не подякуєш. Спасібо, гражданін начальник. Поняв? Чи тебе винесуть!»
***
А той перстеник... Вона в якомусь журналі прочитала: «бірюза — сльози Богині Неба, символ вірності». І подарувала не замість обручки...
— Це, правда, несправжня бірюза. Але може, це не дуже важливо. Хай просто буде символ.
І він носив. Спочатку на ланцюжку на шиї, а потім на мізинці.
***
В нього теж були свої пригоди. Міняти одні папірці на інші теж не зовсім беспечна справа. Це вам не віртуальний Forex! На початку 90-х гра на курсах мала реальний солонуватий присмак поту і крові та запах приміських електричок і плацкартних вагонів...
Про те, що в райцентрі, в який вони збирались, закрили ринок і повно міліції, бо в озері знайшли труп такого ж заїжджого мєняли... Про те як залишки сумських блатних і приблатньонних влаштували зустрічь київським рекетирам... Та навіть, про вогнепальне поранення його компаньйона, завдяки якому навчився робити уколи... Про все це вона дізнавалась або дуже піздно, коли все було вже далеко-далеко позаду, або взагалі не від нього — з якихось перекрученних ледь долітаючих пліток. І проводжала його в кожну таку поїздку з думкою: чи повернеться?
Тоді перстеник здавався вже не стільки символом вірності, як оберігом...
А зараз, випірнув із глибин пам´яті, виявившись раптом брелком для ключів...
***
Погляд ковзнув з поминальної свічки на власне віддзеркалення у віконному склі.
Що у неї спільного з тією дівчинкою, яка подарувала йому колись цю штучну сльозу Богині Неба? Скільки ж років пройшло? Наче в іншому житті. Як змінились вони! Як змінилося все довколо! Тільки цей перстеник на диво такий самий, той самий...
Нічого не сталося. Ні сплеску колишніх почуттів. Ні болю, ні відчаю. Ні туги за тим, що не повернеться. Тільки наче зачепила скабку на серці, і в тому місці серце злегка занило. Тільки промінчик світла пробився з минулого в сьогодення. Зблиснув і згас.
Давно це було, наче в іншому житті, наче з іншими...
...Він сьогодні поховав матір, яка вже кілька років згасала поруч з ним, на його руках, ось тут, в цій тісній клітці-гостинці. А ввечері через стільки років подзвонив чомусь саме їй: «Зайдеш пом´янути?»
...Вона навіть не побачила зразу, просто, перекладаючи кинуту ним на диван зв´язку ключів, відчула під пальцями... Так, це був той самий перстеник. Добротна така біжутерія з її юності. З першого погляду здається: чернене срібло з бірюзою. Та насправді і срібло — не срібло, і бірюза — якійсь полімер...
***
Їй тоді подзвонила податкова інспекторка: «У вас недоимка по НДС». І назвала суму.
— Не может быть. Это какая-то ошибка.
Але сперечатись з інспекторкою по телефону було марно: «Приезжайте, я штраф выпишу».
Вона зібрала копії платіжок. Вдягла білу сукню. Почала накручувати волосся і кинула. «Зачіску не встигну. Ну, хоч макіяж». Подумки спробувала пожартувати до себе: «розпатлана наречена».
Звичайно, це була помилка. Сума псевдонедоїмки виявилась сумою сплаченого за квартал податку, внесеною не в ту графу працівниками інформаційного відділу.
— Вы представляете, это у меня уже третий случай такой. И они еще ругаются, что я их видите ли отвлекаю, когда прихожу с предпринимателями для сверки, — бідкалась новенька інспекторка.
Але їй було не до чужих проблем: «У меня свадьба через час. К нам больше претензий нет?»
«Свадьба» це так було сказано, аби пані «проніклась». Насправді, ніякого весілля не було — формально-офіційна процедура. Хоча працівниця ЗАГСу, яку вони відразу прозвали «дівка-єфрейтор», натягла урочисто-радісну посмішку і, облишивши свої єфрейторські замашки, відтарабанила шаблонну промову у скороченному вигляді.
Мабуть через скорочення пропав заклик привітати одне одного, і цілувались вони вже на сходах, залишивши позаду не тільки недоремонтований зал урочистих подій, а й коридор з чергою реєструючих смерті і народження.
***
А обручок вони так і не купили.
Вона якось уперто-забобонно не хотіла золота. Золото — це було страшно. Це було небезпечно. Золотом його спокушали. Він не казав, але вона знала — шкірою відчувала: спокушали.
На золоті «сидів» його товариш, чиє життя перетворилось в суцільні пригодницькі фільми, мотання по містам і селам, відривання від ментів.
— Я кроку ступити не можу: в мене одна машина ззаду, друга спереду. Нє, ну я їх поганяв, поганяв. Вони мене пасуть! Думають в мене 10 кілограм золота під ліжком і 20 на городі зарито. Оце чекають, коли я полізу з напильником собі шматочок на життя відпилювати. Нє, ну дурнІ!
Але дурнІ брали кур´єрів і ювелірів, стискаючи кільце довкола самовпевнного «героя». І для неї золото асоціювалось з відбитими нирками цих бідолах, з виплюнутими разом з кров´ю зубами, з бандитськими інтонаціями служителів закону: «Шо ти сказав?! Права нє імєєм? Я тобі зараз розкажу про право. Ти звідси не вийдеш, поки мені не подякуєш. Спасібо, гражданін начальник. Поняв? Чи тебе винесуть!»
***
А той перстеник... Вона в якомусь журналі прочитала: «бірюза — сльози Богині Неба, символ вірності». І подарувала не замість обручки...
— Це, правда, несправжня бірюза. Але може, це не дуже важливо. Хай просто буде символ.
І він носив. Спочатку на ланцюжку на шиї, а потім на мізинці.
***
В нього теж були свої пригоди. Міняти одні папірці на інші теж не зовсім беспечна справа. Це вам не віртуальний Forex! На початку 90-х гра на курсах мала реальний солонуватий присмак поту і крові та запах приміських електричок і плацкартних вагонів...
Про те, що в райцентрі, в який вони збирались, закрили ринок і повно міліції, бо в озері знайшли труп такого ж заїжджого мєняли... Про те як залишки сумських блатних і приблатньонних влаштували зустрічь київським рекетирам... Та навіть, про вогнепальне поранення його компаньйона, завдяки якому навчився робити уколи... Про все це вона дізнавалась або дуже піздно, коли все було вже далеко-далеко позаду, або взагалі не від нього — з якихось перекрученних ледь долітаючих пліток. І проводжала його в кожну таку поїздку з думкою: чи повернеться?
Тоді перстеник здавався вже не стільки символом вірності, як оберігом...
А зараз, випірнув із глибин пам´яті, виявившись раптом брелком для ключів...
***
Погляд ковзнув з поминальної свічки на власне віддзеркалення у віконному склі.
Що у неї спільного з тією дівчинкою, яка подарувала йому колись цю штучну сльозу Богині Неба? Скільки ж років пройшло? Наче в іншому житті. Як змінились вони! Як змінилося все довколо! Тільки цей перстеник на диво такий самий, той самий...
Нічого не сталося. Ні сплеску колишніх почуттів. Ні болю, ні відчаю. Ні туги за тим, що не повернеться. Тільки наче зачепила скабку на серці, і в тому місці серце злегка занило. Тільки промінчик світла пробився з минулого в сьогодення. Зблиснув і згас.
Давно це було, наче в іншому житті, наче з іншими...
Tags:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
(no subject)
10/10/09 19:04 (UTC)Не знаєш???
Це болюча історія. Ніби ножиком по серцю так повільно-повільно...
(no subject)
10/10/09 19:10 (UTC)(no subject)
10/10/09 19:13 (UTC)(no subject)
10/10/09 19:11 (UTC)(no subject)
10/10/09 19:15 (UTC)