![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olena_nekoraЗАВТРА ВАЛЕРІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ ШЕВЧУКУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 70 РОКІВ
Як зазначив сам ювіляр, народився він 19 серпня о 23.30, хоч і записаний 20-м. Тому гадаю, у появі цього поста на день раніше нічого кримінального немає:) Оскільки від завтра десь днів на сім-вісім я буду позбавлена можливості писати до ЖЖ, останній уривок з твору В. Шевчука пропоную вам сьогодні.
P.S. І (чтоб два раза нє вставать:), вітаю з прийдешнім Днем Незалежності:).
ТЕМНА МУЗИКА СОСОН
............................................................
І вона раптом засміялася хрипко, й негарно, і зневажливо.
— А мене не чарувала? — спитав.
— А тебе чого чарувати? — здивувалася Тереза. — Зачарованих не чарують.
І знову вразився зі способу її мислення: не воювала за нього, бо він її завжди любив, отже, був їй, як жінці, нецікавий, як нецікавий воякові подоланий ворог. Вона ж хотіла у любові не миру, а війни. Отож полюбила того, хто був найбільше їй ненависний, отже, ворога; зрештою, й Христос сказав: любіть ворогів своїх.
Пішла за наукою Христа, але зрозуміла його у свій, жіночий спосіб. Покинула дім, родинне вогнище, як те закликав учиняти й Ісус Христос, і, замість оберігати мир і затишок свого гнізда, кинулась у бурхливі хвилі непевного моря в погоні за примарною реліквією — золотим яйцем. І те яйце здобула, перейшовши по корчмах, ярмарках, містах, хатах, палацах з облудою в серці й на вустах, але забрав реліквію той-таки її ворог і, можливо, не коштовну грашку в неї захопив, а образа її серця — ось чому вважала, що Теофілевий обов´язок те яйце-райце відібрати. Бо прагла повернути вирване серце на його природне місце, але прагла того розумом, не серцем, бо серця не мала — вкрадене було та ще й безповоротно, а розум жіночий, як каже приповість, тонкий і легко рветься. І Теофілеві стало її невимовно шкода, адже скільки сили, енергії, завзяття, трудів та помислів і поривів кинула дідькові в пельку. Для того такі речі — стільник меду. І відчула, зрештою, що й меду більше нема, а лишається розбурхане, розбовтане море, а в тому морі — соломина, з якої й запрагла збудувати собі гавань, тобто втрачений дім. І ту гавань-дім таки збудувала, принаймні в умі своєму; він же, як був соломиною, такою й залишився. Ось у чому найбільший із великих, найдивовижніший із дивних nonsens. Але й він у цьому розбурханому морі здобув свою гавань, бо відчув гаванню себе, а збудували її оці невсипущі, гарячі й пристрасні руки, які безживне лежать зараз поруч.
— Чуєш, Терезо, — сказав Теофіль. — Коли правдивий той знак, що хтось із нас має вмерти, то це знак не для тебе, а для мене. Може, поки маю ще силу, ми на прощання й полюбилися б?
— Муж не питає про такі речі у законної жінки, - різко сказала Тереза, — він її бере, бо має володіти.
І він спробував полюбити її востаннє. Але хоча відчував рукою її лоно, ноги, груди, тепло, але плоть не ожила. Отож лежав і гладив шорстку парость і місця довкола, потім поцілував її ніжно й відкинувся — сили таки не мав. Тоді прийшла йому в поміч вона, лагідно торкала й пестила, розгорнувши його одежу, аж доки не торкнулася його неживої плоті. І він відчув, що соки починають струміти в його тілі, а це значило, що оживала й плоть, бо вона почала пестити так, як ніколи не робила раніше. І йому здалося, що стає легкий аж невагомий, рука його знову приблукала до її лона й опеклася гарячкою. І спрагло захотів тієї купелі, й потонув у ній, глибоко поринувши, відтак відчув ритм, що його завдала вона, і неспішливо заколивався, бо добре відав, що більше ніколи не пізнаватиме цього щастя. Ніколи так ніжно й тепло не любив і ніколи такою ніжною не бувала й вона. Але довго так тривати не могло, бо вже вичерпувався. Відчув гострого спазма, але ще залишивсь у ній, її рука в цей час гладила йому волосся, адже й вона знала, що подібне між ними вже ніколи не повториться.
Відкинувся й дихавично перевів подиха. За вікном шуміли сосни, витворюючи звичну чорну музику, а він ніби плив у темряву, уже нітрохи не сумніваючись, що Тереза його любить, а це значить, що додому повернулася остаточно і що він для неї не тільки соломинка у порятунку в розбурханім морі світу та життя, але й дім. Старий, трухлявий, який може розвалитися від потужних ударів вітру по його ветхих стінах, але все-таки дім. І він подякував подумки Всевишньому за те, що послав йому насамкінець любов цієї жінки. Бо коли б не мав цієї любові, життя б його втратило сенс. Отож лежав наповнений тією любов´ю по вінця і твердо вірив: доки може дихати, дивитися, слухати й відчувати, доти стоятиме його старий трухлявий дім, і жодні вітри не посилять його розрушити. Знала про це й вона, бо нахилилася до нього й ніжно поцілувала у вуста.
ще уривки з творів В.О. Шевчука
Як зазначив сам ювіляр, народився він 19 серпня о 23.30, хоч і записаний 20-м. Тому гадаю, у появі цього поста на день раніше нічого кримінального немає:) Оскільки від завтра десь днів на сім-вісім я буду позбавлена можливості писати до ЖЖ, останній уривок з твору В. Шевчука пропоную вам сьогодні.
P.S. І (чтоб два раза нє вставать:), вітаю з прийдешнім Днем Незалежності:).
ТЕМНА МУЗИКА СОСОН
............................................................
І вона раптом засміялася хрипко, й негарно, і зневажливо.
— А мене не чарувала? — спитав.
— А тебе чого чарувати? — здивувалася Тереза. — Зачарованих не чарують.
І знову вразився зі способу її мислення: не воювала за нього, бо він її завжди любив, отже, був їй, як жінці, нецікавий, як нецікавий воякові подоланий ворог. Вона ж хотіла у любові не миру, а війни. Отож полюбила того, хто був найбільше їй ненависний, отже, ворога; зрештою, й Христос сказав: любіть ворогів своїх.
Пішла за наукою Христа, але зрозуміла його у свій, жіночий спосіб. Покинула дім, родинне вогнище, як те закликав учиняти й Ісус Христос, і, замість оберігати мир і затишок свого гнізда, кинулась у бурхливі хвилі непевного моря в погоні за примарною реліквією — золотим яйцем. І те яйце здобула, перейшовши по корчмах, ярмарках, містах, хатах, палацах з облудою в серці й на вустах, але забрав реліквію той-таки її ворог і, можливо, не коштовну грашку в неї захопив, а образа її серця — ось чому вважала, що Теофілевий обов´язок те яйце-райце відібрати. Бо прагла повернути вирване серце на його природне місце, але прагла того розумом, не серцем, бо серця не мала — вкрадене було та ще й безповоротно, а розум жіночий, як каже приповість, тонкий і легко рветься. І Теофілеві стало її невимовно шкода, адже скільки сили, енергії, завзяття, трудів та помислів і поривів кинула дідькові в пельку. Для того такі речі — стільник меду. І відчула, зрештою, що й меду більше нема, а лишається розбурхане, розбовтане море, а в тому морі — соломина, з якої й запрагла збудувати собі гавань, тобто втрачений дім. І ту гавань-дім таки збудувала, принаймні в умі своєму; він же, як був соломиною, такою й залишився. Ось у чому найбільший із великих, найдивовижніший із дивних nonsens. Але й він у цьому розбурханому морі здобув свою гавань, бо відчув гаванню себе, а збудували її оці невсипущі, гарячі й пристрасні руки, які безживне лежать зараз поруч.
— Чуєш, Терезо, — сказав Теофіль. — Коли правдивий той знак, що хтось із нас має вмерти, то це знак не для тебе, а для мене. Може, поки маю ще силу, ми на прощання й полюбилися б?
— Муж не питає про такі речі у законної жінки, - різко сказала Тереза, — він її бере, бо має володіти.
І він спробував полюбити її востаннє. Але хоча відчував рукою її лоно, ноги, груди, тепло, але плоть не ожила. Отож лежав і гладив шорстку парость і місця довкола, потім поцілував її ніжно й відкинувся — сили таки не мав. Тоді прийшла йому в поміч вона, лагідно торкала й пестила, розгорнувши його одежу, аж доки не торкнулася його неживої плоті. І він відчув, що соки починають струміти в його тілі, а це значило, що оживала й плоть, бо вона почала пестити так, як ніколи не робила раніше. І йому здалося, що стає легкий аж невагомий, рука його знову приблукала до її лона й опеклася гарячкою. І спрагло захотів тієї купелі, й потонув у ній, глибоко поринувши, відтак відчув ритм, що його завдала вона, і неспішливо заколивався, бо добре відав, що більше ніколи не пізнаватиме цього щастя. Ніколи так ніжно й тепло не любив і ніколи такою ніжною не бувала й вона. Але довго так тривати не могло, бо вже вичерпувався. Відчув гострого спазма, але ще залишивсь у ній, її рука в цей час гладила йому волосся, адже й вона знала, що подібне між ними вже ніколи не повториться.
Відкинувся й дихавично перевів подиха. За вікном шуміли сосни, витворюючи звичну чорну музику, а він ніби плив у темряву, уже нітрохи не сумніваючись, що Тереза його любить, а це значить, що додому повернулася остаточно і що він для неї не тільки соломинка у порятунку в розбурханім морі світу та життя, але й дім. Старий, трухлявий, який може розвалитися від потужних ударів вітру по його ветхих стінах, але все-таки дім. І він подякував подумки Всевишньому за те, що послав йому насамкінець любов цієї жінки. Бо коли б не мав цієї любові, життя б його втратило сенс. Отож лежав наповнений тією любов´ю по вінця і твердо вірив: доки може дихати, дивитися, слухати й відчувати, доти стоятиме його старий трухлявий дім, і жодні вітри не посилять його розрушити. Знала про це й вона, бо нахилилася до нього й ніжно поцілувала у вуста.
ще уривки з творів В.О. Шевчука
Tags: