![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olena_nekoraПрошу вибачення, що не виконала свою обіцянку розмістити цей пост в понеділок.
Чесно кажучи, перший варіант його був написаний, коли понеділок ще не закінчився:). Але в тому тексті мені не вдалося позбутися певних емоційних нашарувань, які не вважаю за потрібне виносити на загал.
Отже, для тих, хто не читав двох попередніх постів, пояснюю: я обіцяла висловитись з приводу обговорення поста Русские демократы і Хутір-Михайлівський, оскільки в самому обговоренні не брала участі.
Власне, це було обговорення одного з коментів, що задав напрямок роздумів прямо протилежний тому, який планувала задати я самим постом.
Я зараз не буду відповідати на окремі коментарі, а спробую висловити кілька своїх загальних поглядів на націоналізм та демократизм в контексті ще більш загальних понять, а саме, моїх глобально-фундаментальних зацікавлень та поглядів на сенс життя.
Перше і головне, що мене цікавить в цьому житті, — відношення Особистість-Абсолют.
Саме життя (його зміст і завдання) я сприймаю як процес одухотворення матерії і працю Людини в напрямку реалізації своєї потенціальної богоподібності, тобто рух від Я-Его до Я-Абсолюту.
В такому контексті особистісні ознаки розглядаються як індивідуальні умови виконання цього завдання. Такими ознаками є і приналежність до певних соціальних, національних та інш. груп. Крім того самі групи є свого роду колективною Особистістю.
Особистісні ознаки як умови духовного росту розглядаються в двох напрямках: вдосконалення або переборювання (трансформації), залежно від того належать вони до зони Розвитку (в напрямку Абсолюту) чи до зони Его.
Націоналізм за принципом боротьби тваринних видів в природі, виживання заради виживання, завоювання, захоплення — зона Его, зона консервації на данному етапі розвитку і колективної Особистості і Особистостей індивідуальних, що її складають.
Тому це — те, що має бути переборено.
Націоналізм за принципом виживання заради виконання свого завдання: «ми зберегаємо себя тому, що виконуємо частину своєї роботи на шляху Особистості до Абсолюту. Ця наша особливість — частина розвитку кожного з нас и наш внесок в поступ людства. Ми зберігаємо себя як носіїв цієї частини заради її розвою і задля загального прогресу» — зона Розвитку.
В цьому випадку національне не тільки не обмежує індивідуальне, а навпаки підсилює за рахунок об´єднання односпрямованих зусиль.
Власне, в цьому аспекті націоналізм і входить в зону моїх зацікавлень.
Тепер щодо демократизму.
Говорячи про демократизм, я в першу чергу маю на увазі визнання цінності Особистості та її прав, пов´язаних з виконанням головного завдання (як визначено вище, розвитку в напрямку Абсолюту). І тільки в другу чергу мене цікавить побудова державної системи на основі народоправства, як інструмент для реалізації демократичних ідеалів.
Тепер, що я мала на увазі, протиставляючи Герцена іншим (сучасним йому або нам) російським демократам.
Тут необхідно пояснити, що під «російськими демократами» я мала на увазі не представників конкретних політичних партій і рухів, а широкий загал інтеліґенції «російської культури», що визнає демократичні цінності, але в дещо відмінний від мене спосіб.
Отже, коли мені в ХХІ столітті освічені, інтеліґентні люди, що захоплюються Толстим і Достоєвським, роздратовано кажуть: «Ну какая незалежная УкрАина? Это — выдумки политиков, мы — один народ. Чего вы носитесь со своей мовой, все ж в конце концов умирает? Вам же будет лучше, вам же будет выгодней... и т. д. и т. п.», то я в цьому вбачаю нездатність (відсутність навичок) сприйняття реальних життєвих потреб, реальної Особистості за межами інтелектуального шаблону, а також відсутність розуміння природи і глобальних завдань Особостості як такої.
Тому мушу констатувати факт формування оригінального явища російською суспільною думкою — формального демократизму.
Це — те, на чому, до речі, акцентував увагу Герцен: російська суспільна думка, сприйнявши европейські ідеї, не наповнила їх змістом, тобто ці ідеї не стали частиною життя, а залишилися інтелектуальною прикрасою.
І цей момент цікавить мене не з точки зору національних, чи особистих образ і претензій, а в тому аспекті, що складає основу мого життя, себто можливості розвитку Особистості в напрямку до Абсолюту.
Те, що, як правило, називають російським імперським мисленням — потужний Его-фактор російської колективної Особистості, свого роду скляна стеля, пробитись через яку часто не вдається навіть найвидатнішим інтелектуалам (згадайте Пушкіна).
Не буду довго зупинятись на причинах утворення цієї стелі, коротко — багатовікове існування в формі імперії.
Важливіше те, що я зазначала на початку: замикання колективної Особистості в зоні Его, ускладнює (а для когось унеможливлює) вихід за межі цієї зони Особистості індивідуальної, і як наслідок — гальмує всесвітній розвиток.
Чому я нагадала про Герцена?
По-перше, (це було в пості), ми досить часто страждаємо від «формального демократизму» росіян і для нас це — дуже болюча тема. А біль — поганий порадник. Тому вважаю, що варто берегти себе від небезпеки цю властивість російської свідомості визнати за щось стале і незмінне. Грубо кажучи, якщо в нашій свідомості закостяніє «росіяни принципово нездатні на співчуття і розуміння інших», то це буде той самий Его-фактор. Жорстке визначення, яке не піддається сумніву, заважає бачити реальні зміни, реальний розвиток визначенного явища.
І по-друге, Герцен не тільки (на відміну від своїх сучасників і пізніших послідовників) визнав право нашого народу на існування і самостійне вирішення власної долі; не тільки поклав багато сил на ствердження ідеалу єдності моралі і політики; не тільки визначив феномен російської колективної свідомості, про який ми говоримо; він ще помітив в нашій суспільній свідомості важливу зону Розвитку — демократизм реальний, сутнісний. І тому, його пропозиція дати Україні можливість стати незалежною, наврядчи є слинявим сентименталізмом доброго дядечка за принципом «демократ завжди повинен поступатися». Я вбачаю в цьому визнання цінности нашої частини роботи для Всесвіту, і розуміння, що держава нам потрібна тому, що розвинути свою особливість ми можемо тільки в формі суспільної організації і державної системи.
Власне, я вважаю так само. І тому для мене неприйнятні імперіалістичні течіі українського націоналізму. І тому я несприймаю заклики «перебороти нашу ніжність».
Я вірю, що «українська ніжність» — непереборна і нездоланна, бо саме як її носії ми і є співробітниками всесвітніх сил у праці вдосконалення Матерії до Духу та Особистості до Абсолюту.
На завершення
Після всього сказаного ви можете самостійно визначити ступінь націоналістичності мого демократизму і демократичності мого націоналізму, а також наскільки вам це близько чи цікаво.
Можливо, хтось зрозуміє зараз, що даремно мене зафрендив. Відфренджуйте спокійно — ніяких образ, ніяких «претензій». Вирішуйте спілкуватися зі мною чи знайти собі когось більш відповідного.
Але для всіх, хто залишиться, хочу сказати: перед тим як висловлюватись в коментарях, думайте про почуття тих, хто це буде читати.
Людина, яка здатна вдарити іншого по відкритій рані, тільки тому, що їй хочеться поговорити, не дочекається ні моєї прихильності, ні моєї відповіді.
Можливо, це — дуже націоналістично і замало демократично. Але це — моя принципова позиція і з нею доведеться рахуватися, кожному, хто має намір зі мною спілкуватися надалі.
Чесно кажучи, перший варіант його був написаний, коли понеділок ще не закінчився:). Але в тому тексті мені не вдалося позбутися певних емоційних нашарувань, які не вважаю за потрібне виносити на загал.
Отже, для тих, хто не читав двох попередніх постів, пояснюю: я обіцяла висловитись з приводу обговорення поста Русские демократы і Хутір-Михайлівський, оскільки в самому обговоренні не брала участі.
Власне, це було обговорення одного з коментів, що задав напрямок роздумів прямо протилежний тому, який планувала задати я самим постом.
Я зараз не буду відповідати на окремі коментарі, а спробую висловити кілька своїх загальних поглядів на націоналізм та демократизм в контексті ще більш загальних понять, а саме, моїх глобально-фундаментальних зацікавлень та поглядів на сенс життя.
Перше і головне, що мене цікавить в цьому житті, — відношення Особистість-Абсолют.
Саме життя (його зміст і завдання) я сприймаю як процес одухотворення матерії і працю Людини в напрямку реалізації своєї потенціальної богоподібності, тобто рух від Я-Его до Я-Абсолюту.
В такому контексті особистісні ознаки розглядаються як індивідуальні умови виконання цього завдання. Такими ознаками є і приналежність до певних соціальних, національних та інш. груп. Крім того самі групи є свого роду колективною Особистістю.
Особистісні ознаки як умови духовного росту розглядаються в двох напрямках: вдосконалення або переборювання (трансформації), залежно від того належать вони до зони Розвитку (в напрямку Абсолюту) чи до зони Его.
Націоналізм за принципом боротьби тваринних видів в природі, виживання заради виживання, завоювання, захоплення — зона Его, зона консервації на данному етапі розвитку і колективної Особистості і Особистостей індивідуальних, що її складають.
Тому це — те, що має бути переборено.
Націоналізм за принципом виживання заради виконання свого завдання: «ми зберегаємо себя тому, що виконуємо частину своєї роботи на шляху Особистості до Абсолюту. Ця наша особливість — частина розвитку кожного з нас и наш внесок в поступ людства. Ми зберігаємо себя як носіїв цієї частини заради її розвою і задля загального прогресу» — зона Розвитку.
В цьому випадку національне не тільки не обмежує індивідуальне, а навпаки підсилює за рахунок об´єднання односпрямованих зусиль.
Власне, в цьому аспекті націоналізм і входить в зону моїх зацікавлень.
Тепер щодо демократизму.
Говорячи про демократизм, я в першу чергу маю на увазі визнання цінності Особистості та її прав, пов´язаних з виконанням головного завдання (як визначено вище, розвитку в напрямку Абсолюту). І тільки в другу чергу мене цікавить побудова державної системи на основі народоправства, як інструмент для реалізації демократичних ідеалів.
Тепер, що я мала на увазі, протиставляючи Герцена іншим (сучасним йому або нам) російським демократам.
Тут необхідно пояснити, що під «російськими демократами» я мала на увазі не представників конкретних політичних партій і рухів, а широкий загал інтеліґенції «російської культури», що визнає демократичні цінності, але в дещо відмінний від мене спосіб.
Отже, коли мені в ХХІ столітті освічені, інтеліґентні люди, що захоплюються Толстим і Достоєвським, роздратовано кажуть: «Ну какая незалежная УкрАина? Это — выдумки политиков, мы — один народ. Чего вы носитесь со своей мовой, все ж в конце концов умирает? Вам же будет лучше, вам же будет выгодней... и т. д. и т. п.», то я в цьому вбачаю нездатність (відсутність навичок) сприйняття реальних життєвих потреб, реальної Особистості за межами інтелектуального шаблону, а також відсутність розуміння природи і глобальних завдань Особостості як такої.
Тому мушу констатувати факт формування оригінального явища російською суспільною думкою — формального демократизму.
Це — те, на чому, до речі, акцентував увагу Герцен: російська суспільна думка, сприйнявши европейські ідеї, не наповнила їх змістом, тобто ці ідеї не стали частиною життя, а залишилися інтелектуальною прикрасою.
І цей момент цікавить мене не з точки зору національних, чи особистих образ і претензій, а в тому аспекті, що складає основу мого життя, себто можливості розвитку Особистості в напрямку до Абсолюту.
Те, що, як правило, називають російським імперським мисленням — потужний Его-фактор російської колективної Особистості, свого роду скляна стеля, пробитись через яку часто не вдається навіть найвидатнішим інтелектуалам (згадайте Пушкіна).
Не буду довго зупинятись на причинах утворення цієї стелі, коротко — багатовікове існування в формі імперії.
Важливіше те, що я зазначала на початку: замикання колективної Особистості в зоні Его, ускладнює (а для когось унеможливлює) вихід за межі цієї зони Особистості індивідуальної, і як наслідок — гальмує всесвітній розвиток.
Чому я нагадала про Герцена?
По-перше, (це було в пості), ми досить часто страждаємо від «формального демократизму» росіян і для нас це — дуже болюча тема. А біль — поганий порадник. Тому вважаю, що варто берегти себе від небезпеки цю властивість російської свідомості визнати за щось стале і незмінне. Грубо кажучи, якщо в нашій свідомості закостяніє «росіяни принципово нездатні на співчуття і розуміння інших», то це буде той самий Его-фактор. Жорстке визначення, яке не піддається сумніву, заважає бачити реальні зміни, реальний розвиток визначенного явища.
І по-друге, Герцен не тільки (на відміну від своїх сучасників і пізніших послідовників) визнав право нашого народу на існування і самостійне вирішення власної долі; не тільки поклав багато сил на ствердження ідеалу єдності моралі і політики; не тільки визначив феномен російської колективної свідомості, про який ми говоримо; він ще помітив в нашій суспільній свідомості важливу зону Розвитку — демократизм реальний, сутнісний. І тому, його пропозиція дати Україні можливість стати незалежною, наврядчи є слинявим сентименталізмом доброго дядечка за принципом «демократ завжди повинен поступатися». Я вбачаю в цьому визнання цінности нашої частини роботи для Всесвіту, і розуміння, що держава нам потрібна тому, що розвинути свою особливість ми можемо тільки в формі суспільної організації і державної системи.
Власне, я вважаю так само. І тому для мене неприйнятні імперіалістичні течіі українського націоналізму. І тому я несприймаю заклики «перебороти нашу ніжність».
Я вірю, що «українська ніжність» — непереборна і нездоланна, бо саме як її носії ми і є співробітниками всесвітніх сил у праці вдосконалення Матерії до Духу та Особистості до Абсолюту.
На завершення
Після всього сказаного ви можете самостійно визначити ступінь націоналістичності мого демократизму і демократичності мого націоналізму, а також наскільки вам це близько чи цікаво.
Можливо, хтось зрозуміє зараз, що даремно мене зафрендив. Відфренджуйте спокійно — ніяких образ, ніяких «претензій». Вирішуйте спілкуватися зі мною чи знайти собі когось більш відповідного.
Але для всіх, хто залишиться, хочу сказати: перед тим як висловлюватись в коментарях, думайте про почуття тих, хто це буде читати.
Людина, яка здатна вдарити іншого по відкритій рані, тільки тому, що їй хочеться поговорити, не дочекається ні моєї прихильності, ні моєї відповіді.
Можливо, це — дуже націоналістично і замало демократично. Але це — моя принципова позиція і з нею доведеться рахуватися, кожному, хто має намір зі мною спілкуватися надалі.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
(no subject)
31/3/09 16:41 (UTC)Пані, Олено, вибачте що з таким питанням, але згадка про емоційні нашарування і писання поста вночі викликали занепокоєння вашим станом здоровя.
У Вас все гаразд?
Думаю, Ви даремно вкладаєте в віртуальне спілкування стільки ж серця як в реальне. В інтернеті і в ЖЖ більшість людей якраз і користується ефектом маски чи відстані, щоб давати вихід своїм комплексам.
(no subject)
1/4/09 15:46 (UTC)Можливо, Ви маєте рацію. Мені
Може й грубувато, але надзвичайно точно.
(no subject)
1/4/09 15:59 (UTC)При Вашому стажі проживання на Подолі, могли б вже звикнути "до этих штучек";)
Он таки имел шо сказать, так он имел все остальное в виду:)
Порівняння точне. Думаю, навіть він сам не образиться, бо по-перше в нього "эксгибиционизм" в "интересах", по-друге серед різновидів ексгібіціонізму виділяють "словесний":)
(no subject)
1/4/09 16:02 (UTC)Майже дослівна цитата з першого варіанту поста, який я знищила:)
(no subject)
20/10/09 03:25 (UTC)Мне кажется, очень еврейский взгляд на жизнь. Мы тоже считаем, что работая над собой как личностью и как народом, мы улучшаем мир в целом. Надеюсь, я правильно понял Ваши мысли.
(no subject)
21/10/09 18:41 (UTC)А взагалі, це і індійський погляд (пурна-йога).