Торішнє натхнення

[olena_nekora]

Буває щось випадково почуте або мимохідь помічене западає кудись в глибину підсвідомості. І живе там своїм ледь відчутним життям, життям передчуття образу.
Так було минулого квітня, коли майнуло в моїй френд-стрічці зізнання Сергія Пантюка(pantiuk):

«Оце випадково озирнувся — навколо дерева зацвіли. Білим. Тому і стіх такий самий написався. Аж самому прикольно стало!»

Зародилось передчуття образу...
І варто було майже рік по тому подумати, що незабаром знов зацвітуть дерева... як сталося.

*** Трима гілля подобою кісток Прозорість цвіту в рухах пантоміми. Стікає білий колір з пелюсток У білий вірш, що відкидає рими, Звільняючись від їх чіпких лабет, Долаючи закони і загрози. Та тінь його — прозорий силует Так поетично падає на прозу.

Comments

[gloria-ma.livejournal.com]

Мені сподобалось.

(Я все ніяк не вискажусь: Олено, в Вас дуже цікавий журнал. Читаю з великим інтересом).

[olena-nekora.livejournal.com]

Дякую:)

[handehoch.livejournal.com]

Приєднуюсь до добрих слів. Але трохи приголомшений звісткою про вік твоєї френдстрічки. Бо знаєш, якось дні мерехтять, немов кілки загорожі вздовж залізничної колії, коли ти хитав собі головою, важкою від порожніх думок, похитував в унісон гойданню вагона, що видавалося ритмом життя. Аж раптом підвів очі — х-хах!.. Щось майнуло, і за першої миті ще відбилися в очах вертикалі, та тієї ж секунди змазалися в стрічку та щезли позаду. А впере... впере... впере.. та ні, ні, ні, не встигає око, і щось близьке пролітає, ссипається в леті назад, повз, в нікуди. Лишається непізнаним, не торкнутим, не погладженим, не царапнутим розгубленими очами. І лише поле дається у формі, і ти його пізнаєш, воно одне й те саме, куди не їдь, неначе підставне, наче монтаж, шпалери, що перекривають шибку. Те поле наче обертається, точніше, вдає, що ти обертаєшся довколо далекого, але досяжного центру. Та ти не перший день в дорозі, ти їздив в прямому і в зворотньому, ти звик до тих примар. І дедалі краще розумієш: ніякого кола нема, на цій колії ніколи не потрапиш у власні сліди, і деталі за склом раз у раз різні, але — нерозбірливі, стерті, розкатані, втерті в простір шаленим рухом. І роздивитися можна лише тріщинки й подряпини на дермантині ліворуч, але ти більше не можеш, не хочеш, не знаєш, як відвернути ся від нестримного лету лети, що запаморочливо вривається крізь вже запітнілі герметичні шибки гойдаючогося в зовсім іншому ритмі вагону.

Але ж про що це я?.. Пробач, чогось понесло.
Справді гарний журнал. І заголовок поста дуже сподобався. Вірш — теж, але ж я його вже бачив. Хоча й не знав історії.

[handehoch.livejournal.com]

Якщо підправляти форму, то треба було б: «що колія — то не коло...» і все таке інше. Але нехай вже буде, як прийшло.

[olena-nekora.livejournal.com]

Якась поетична епідемія:)
Ну тоді з Днем поезії!

[handehoch.livejournal.com]

Хоч визначила жанр моєї писанини ;)

[switluy-spogad.livejournal.com]

гарна сакура)

[pantiuk.livejournal.com]

Так це ж дуже класний вірш! А Ви публікувалися на нашому www.inlit.com.ua? Якщо ні - ласкаво прошу - надсилайте доробок з 10-15 кращих текстів, фото і коротку біографію. )))

[olena-nekora.livejournal.com]

Дякую за відгук:) Дякую за запрошення:)
Іду біографію вигадувати писати:).