Він пішов. Він залишився.

[olena_nekora]

П. А. Загребельний

Здається, що люди, які подолали позначку 80 років, залишають цей світ якось гармонійно. Навіть, якщо відходу передує важка хвороба, закінчення довгого життя лишає відчуття виконаної великої роботи.

Він пройшов свої 84 сходинки до небес. Він пішов. І жаль за ним світлий.

Дивовижна властивість людської психики в´язнути в безґлуздих дрібницях і не помічати головного.
Почувши звістку про його смерть чомусь згадала найбільший комплемент , сказаний колись на мою адресу: «Ти, як кисень в повітрі: коли він є його не помічають, але коли нема починають задихатися».

Він — не кисень у повітрі, він — кисень у моїй крові.
Лише звістка про його смерть змусила замислитись, яку роль відіграло його слово в моєму поверненні до себе, до своєї приспаної, підсвідомої українськості. Замислитись і зрозуміти, що не осягну цього розумом.

Створений... відновлений його творами український часопростір, став скафандром у байдужому... та чого там, ворожому моїм прагненням повернення світі.
Його слово — не кисень у повітрі, його слово — кисень у мої крові. Я не задихаюся.

Він пішов. Він залишився.
Світла йому пам´ять.