Василь Овсієнко ОЛЕКСА ТИХИЙ. СПРАВЖНІЙ ДОНЕЦЬКИЙ УКРАЇНЕЦЬ

Здається, в'язь колючого дроту, яка туго єднала цілі покоління українців, урвалася. Дай, Боже, назавше. Але не всі знають – а хто й не хоче знати, – чиїми і якими надзусиллями розривався той колючий дріт. І що не були ті люди “залізні, із пластику, шкла і бетону”, як писав Василь Стус, а зліплені вони були з такого самого тіста, що й кожен з нас.

Що їм так само боліло і мерзло тіло, як болить і мерзне кожному, їм так само хотілося поживи, тепла і ласки, як кожному з нас. І не гартував Господь тих людей в огненній печі – вийшли вони з тієї ж життєвої дійсности, що й усі ми. Що не вродилися вони героями, як тепер їх намагаються зобразити і тим ніби пояснити власну неучасть у не таких давніх подіях.

Одним вони вирізнялися з-поміж "простих совєтських людей": поводилися нормально, згідно з приписами християнського морального вчення і згідно з національними традиціями. Та коли величезна більшість українців похилилася і призвичаїлася до ненормальної поведінки, то життя нормальних людей на такому тлі справді здається подвигом.

Лист Євгена Чикаленка до проф. Дмитра Ґреголинського

«Покиньте ви цькувати «народного героя» Петлюру, як наддніпрянці покинули — Петрушевича; не копайте ви провалля між двома братами, нехай воно потрохи само засиплеться».



06.03.1921 Baden/Wien, Hotel “Grüner Baum”

В[исоко] п[оважаний] та дорогий п. професоре!
Давно збираюсь я написати до Вас довшого листа з приводу напрямку «У[країнського] Голосу», але все відкладав, а оце під свіжим вражінням моїх розмов з п. Ліпінським та п. Петрушевичем сів за листа. Почну здалека. Коли мене конфіновано в кінці 19 року в Перемишлі, то всі ви вважали Петлюру за генія, проти цього «святого» імені не можна було тоді й слова сказати; тепер же в ваших очах Петлюра став злим генієм України, навіть ворогом її... Тепер Ви не находите слів, щоб зганьбити, принизити його. А тим часом Петлюра і тепер такий же звичайний, середній чоловік, яким був і два роки тому, якого, як я вам казав тоді, і прирівнювати не можна до таких талановитих людей, як Грушевський, Ліпінський та Винниченко. Але Ви в засліпленню своєму тоді не зважали на мої слова, боюсь, що й тепер, коли Ви впали в другу крайність, ви теж не звернете на них потрібної уваги.
( Далі )