(no subject)
28/8/08 20:38для mesiya замість мого невдалого коментаря:)
* * *
Огорта самота серце стомлене ніжною тишею.
Гойний спокій на ранах відкритих нарощує струп.
Місяцевий промінчик прудкою сріблястою мишею
Крізь фіранку пробився й блідим павутинням задуб.
Мабуть, зимно йому у зручній оксамитовій темряві,
А для мене тепліше вовняної ковдри вона.
Я засну в її лапах м’яких, наче мавка у дереві.
І прокинусь, коли заквітчає галуззя весна.
Tags: