(no subject)

[olena_nekora]

для mesiya  замість мого невдалого коментаря:)


 * * *
Огорта самота серце стомлене ніжною тишею.
Гойний спокій на ранах відкритих нарощує струп.
Місяцевий промінчик прудкою сріблястою мишею
Крізь фіранку пробився й блідим павутинням задуб.

Мабуть, зимно йому у зручній оксамитовій темряві,
А для мене тепліше вовняної ковдри вона.
Я засну в її лапах м’яких, наче мавка у дереві.
І прокинусь, коли заквітчає галуззя весна.

Comments

[mesiya.livejournal.com]

Як я вам вдячна! Я зараз плачу, выд життя, що так мене ламаэ... сльози капають, я быльше року не плакала, а ви мены вырша присвятили, дякую вам...Мены так зараз боляче,кби ви тыльки знали!..

[mesiya.livejournal.com]

Ви не повірите, але я трималась, коли налягли проблеми з житлом, з боргами, з маленькою зарплатнею і з початком навчального року,через самотність і нікому не потрібність, я трималась..... але останнім ударом були ось ці слова: "Ваші віршівеликі за суттю, але не за формою і змістом", та що я Вам, читайте самі:

http://www.poezia.org/phorum/index.php?showtopic=742&pid=3779&st=0&#entry3779

[olena-nekora.livejournal.com]

Як сказала би одна дуже дорога мені людина: "не треба робити трагічних висновків":)
Над формою, дійсно, треба працювати. На жаль, зараз просто фізично не в силах, щось конкретне порадити, та й не певна, що з мене добрий редактор. Але жодних трагедій - це нормальний робочий момент.
Коли мені було років 18-19, редактор, думка якого для мене дуже багато важила, сказав: "А навіщо ти взагалі пишеш вірші? Ти хочеш здивувати світ? Ти його не здивуєш!" Для мене це був дуже болісний удар. Коли я кілька років тому нагадала цій людині ту давню історію, почула у відповідь: "Якби для тебе це не було важливим, ти б тоді й покинула. Тепер же ти знаєш ціну і собі, і своєму хисту".
Так що "не гасіть духу, не спускайте додолу рук":)