![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olena_nekoraКілька місяців тому одна, не то щоб дуже молода, але помітно молодша за мене, особа спитала: чи знаю я, що то за матюк такий — психо-соматика?
Чи я знаю!? Коли в мене всі хвороби настільки від нервів, що часом буває вже й не до задоволення;). Ну, щось приблизно таке я їй відповіла, щиро усвідомлюючи свою безпосередню, на особистому досвіді базовану, поінформованість і глибоке розуміння процесів взаємодії та взаємопов´язаності розладів душевних з тілесними.
Так от тепер маю визнати: ніц я не розуміла. Бо справжнє осягнення психо-соматичного зв´язку настає не коли після тривалих стресів чи виснажливих нервово-розумових навантажень у вас відбуваються «нормальниє функціональниє расстройства» певних систем органів, а коли будь-яка, навіть найслабша, емоція відразу ж відгукується болями, при чому не абстрактним болем душі, а конкретними фізичними — від спазмування не тільки судин і внутрішніх органів в асортименті, а й де-ні-де ще й скелетні м´язики защімлює.
Шкода, що я не композитор! Здається, цю гамму відчуттів цікаво було б перекласти мовою музики, вийшла б така собі симфонія болю. Ну, а якщо візуальними засобами, то напевно, це була б якась монохромна монотипія в якості тла, а по ній чіткі графічні силуети.
Це я зараз така розумна, а в момент проживання мені щось нічого естетичного до голови не перлося. І що прикольно сталася ця «симфонія», коли я вже проявила слабкість і погодилась на один цікавий натуропатично-гомеопатичний курс відновлення нервової і імунної системи. Чесно кажучи, я зовсім не вірю, що лікарі або ліки можуть когось вилікувати. На моє тверде переконання людина може лише вилікуватиСЯ. Але «на цей балаган» я «підписалася» по-перше, як вже зазначено, від слабкості, по-друге — дуже вже цікава розважалочка. Хто коли-небудь робив собі одночасно 3 внутрішньо-м´язові та 1 підшкірну ін´єкцію, при чому для кожної 2-3 препарати в один шприць, той зрозуміє наскільки активізують мозкову і урівноважують нервову діяльність такі вправи за принципом: «нє пєрєпутай, Кутузов».
Але прихопило мене до уколів — на стадії сорбентів і крапель.
Ну, ось лежу я, значить, насолоджуюсь. Думок дві. Перша: на краплях щось було про знеболюючу дію, але дія в них накопичувальна і поки вона накопичеться, може вже й не треба буде:). Друга: ніяких застережень з приводу несумісності з іншими ліками не було, крім хіба, що сорбенти можуть дію послабити. Тобто можна було б якісь спазмолітики таки вжити, але як, зазначено вище, я взагалі намагаюсь додаткових засобів, (крім трансформування власної свідосмості:) не використовувати, плюс не порушувати ж чистоту експерименту.
І тут з´явилась третя думка, яка виявилась найпродуктивнішою. По-перше, оскільки проблема психо-соматична, то тіло має лікувати те, що лікує душу. По-друге, що не кажіть, а гомеопатія — це в першу чергу інформаційний, а не фізичний вплив, тобто сумісне з нею щось так само інформаційне. Що може бути інформаційне? Слово. Чиє слово може вилікувати мою душу, думаю, пояснювати не треба:). Ну і ще, основний принцип гомеопатії — подібне лікується подібним. От якраз лежали в мене недочитані листи Петлюри до Донцова (1911 — 1914 рр., коли перший редагував «Украинскую жизнь» в Москві, а другий з Австрії надсилав до цього часопису свої статті). Чого, скажете, якраз? А того, що моя «симфонічна» ситуація дуже скидається на петлюрівську цього періоду, коли маєш одну роботу, що дає «удержання», другу — «для Ісуса» і плюс до цього страждаєш, що не вистачає сил і часу на власну творчість.
Надії мої справдилися, і редакторські зауваження, а також дружні і ділові (бухгалтерські:) поради Симона Васильовича Дмитру Івановичу мали ту саму знеболюючу дію, що від інших ліків отримати б не вдалося.
Не вважаю за потрібне розумування з приводу фрази Маланюка: «Хто знає, чим став би Петлюра, якби в нім не сидів літератор?» Бо це приблизно як порозводитись, які були б квіти, якби сонце було зеленим.
Але впевнено можу ствердити: якби в Петлюрі разом з державним мужем не уживалися і романтичний юнак, і глузливе задиркувате хлопчисько, мені б особисто було непереливки.
Подала я, любі мої френди, «сі відомості «автобіографічного» змісту, для вас зовсім, звичайно, нецікаві і цілком зайві», щоб виправдатись за своє незрозуміле зникання з ефіру та, «аби попередити, що й надалі з мене буде кепський кореспондент». Стосується це не стільки постів, скільки (в більшій мірі) відповідей на коментарі.
Так що в разі моєї довгої мовчанки, прошу не приймати це ні на рахунок своєї особи, ні на рахунок теми розмови, бо то — тільки брак моїх сил (моральних і фізичних).
А хто хоче спробувати мої лікі, прошу під кат. Побічні ефекти не виявлені. Протипоказання єдине — індивідуальне неперенесення. Так що: особый отдел траулера «Рвущийся» прошу особо не беспокоиться:D
Пошматувала я виключно на свій збочений смак:), без всякої системи. Цитати з одного листа в спільних лапках.
Примітки (*, **) мої.
«Дорогий Товаришу!
«Мазепа» піде в четвертій книжці. Стаття мені рішучо подобається. Посилаю Вам коректу: не забаріться, якомога скорше повернути її назад. З огляду «цензурно-редакційного» дуже ціню Вашу елястичність в сій статті. З погляду редакційно-технічного, примушений був стати до Вас так само, як поставилась Православна Церква до Мазепи: годен був проклясти за Ваш неможливий почерк, то щось талановито неможливе і просто трагічне для тих, хто мусить мати з ним до діла. Зрештою одного слова — див. сторінка 5 коректи — так і не розшифрував і, будь ласка, виправте».
«В тій хвилі одібрав пошту і, переглядаючи «Раду», бачу фейлетон, присвячений Вашій брошурці «Модерне москвофільство», Єфремова. Рішучо: Ви хутко станете найбільш популярною людиною на цілу Русь-Україну, мимо того, що Єфремов має намір цілком Вас знищити, а Левко в «Дзвоні» збештати. Кріпіться духом: «Бог не выдаст, свинья не съест»! Рекомендую придбати Вам книжку Єфремова «За рік 1912», де зібрані всі його статті, уміщені протягом року в «Раді». Половину можна зовсім викинути, бо абсолютно нецікаві, мають хвилеве значення: пощо їх було випускати в світ — не годен зрозуміти. Все ж ся книжка дасть Вам змогу почати в «Дзвоні» статтю про українського публіциста. Поспішайте з нею, бо мені чогось здається, що Вас «випруть» із «Дзвону» за Ваші «ереси», бо правовірний марксизм, на сторожі чистоти якого стоїть Левко і Левинський не може занадто довго ужитися з Вами. Не хочу бути тут пророком, але чомусь мені так здається: «жіноче передчуття» може говорить по теорії Вайнінґера*. Коли я через 8-10 років не прилучуся к «праотцам моїм», а стану банкиром або директором якогось акціонерного товариства, закличу Вас редактором спеціяльно для Вас створеного журналу, де матимете вільну руку висловлювати які хочете «ереси» і бештати які хочете рідні святині, чи то будуть персони-нотаблі, чи явища культу національного, чи свині, що оточували, приміром, Франка тоді, коли він був таким самотнім, чи, зрештою, «дорогі товариші» в листах, а на ділі, в відношеннях — стерви. Отож, не губіть надії на ті часи, мимо того, що вони скоріше всього ніколи не настануть.
... Наприкінці, не можу не висловити: то є, Товаришу, формальне свинство, що Ви так часто буваєте по всіх усюдах, і в Відні, і серед бойків і серед смерек, а інший, що має на се таке саме право, мусить сидіти в чотирьох мурах кімнати. Вас мусить загризти гірше псів лютих чутливе сумління і коли так буде, напишіть мені з тих місць, де зараз пробуваєте, як смереки між собою говорять, про що казку ведуть гірські потоки і що то за «нація» бойки?
Стискаю Вашу руку і бажаю Вашій фамілії усій всього кращого».
«До 63-х тем, якими Ви вагітнієте, залучіть ще дві, а саме: 1) про наслідки виборів в Галичині (звичайно, як остаточно виясняться наслідки) і 2) про українських християнських соціялістів. Будете пробувати в Галичині, назбирайте відповідного матеріялу і маєте на цих звірят цілком вільну руку. Як хочете, так і пишіть про них. Ну, а щодо Вашої узагальнюючої теми про те, як не слід писати про нас, про самих себе, в европейській пресі, то особисто міркую, що ся тема — пуста. Нічого вона не докаже щодо практичних наслідків, бо певен я, що Вовк, прочитавши критику на себе, все одно буде писати, як і раніш, так само як і інші інформатори. Вихід звідси такий: інформуйте самі, коли маєте охоту та належні дані. Як Ви справді закоханий в Лесю Українку, се дуже похвально. «Расскажите Вы» не «ей» про се, а читачам «Украинской Жизни». Справді, Товаришу, подайте літературну характеристику сеї письменниці: аджеж вона варта сього, тим часом про неї українська критика мовчить. Се я поясняю тим, що представники критики не доросли до письменниці. Щоб її критикувати, треба знати принаймні не менше, як сама Леся Українка, а сього напевно Біг дасть нашим критикам!
... Жалкую, що мої обставини не сприяють подорожі в Галичину, тим часом хотілося б поїхати за кордон і трохи подихати Европою. Доведеться одкласти сю подорож на далі. Коли я буду директором якогось комерційного підприємства, тоді буду широко їздити — а се, певно, настане тоді, як рак свисне, а риба заспіва! Цими днями мало не став «владетелем» 100.000 акцій одного золотопромишленного підприємства, якому мусів за це я добути кілька сот тисяч готівки, але доля мене береже і моя «цнотливість» зосталась незнівеченою, чому я не дуже радію. Під тим взглядом волів би бути грішником, як непорочним**. Зрештою, моя подорож до Петербурґу в справі сотки тисяч грошей кінчилась нічим, коли не рахувати видатків на кількаразову візиту до ресторацій, та моєї певности в тому, що найкращий лікер на світі, під взглядом естетичним, є «банан». Спробуйте і самі впевнитесь. Луначарський в нарисах естетики якось бовкнув — се з ним буває — що покуштувати склянку «доброго, умного вина» часом буває, під знаком естетики, краще, як милуватись зором у Венері Мілоській. Я певен, що він не мав смаку в «банані» — бо се питво переживає 10 Венер золотокудрих, тим більше, що Люі Блянк доказує, що Венера Мілоська є фальш і блуд, що первотвір давно вкрали і замінили імітацією. Не дивуйтесь, що я пишу дурниці — роблю се на службі, що є власне цілковита дурниця. Тим часом кінчаю. Отож, майте, Товаришу, на пам'яті статті, згадані в початку цього листа. Засилайте також рецензії, про які Ви останніми часами цілком забули».
ні один «єретик» під впливом проклять не повертався до віри правовірних
«Дорогий Товаришу!
Смереки і шум гірський і решта поезії і пахощі то добра річ. В даний момент мені не до того. Уперто не виїздю з міста, навіть в околиці не тикаю носа. І не тягне на лоно природи. З того маєте сенс думати, що я опустився до останньої межі, за якою вже нема ні живущих бажань, ні сцілющих стремлінь. Але як будете слухати музику потоку гірського — «пом'яніть і мене в святих своїх молитвах»: він так вспокоює і зворушує, як чари тих, хто вірить їм. Хоч Ви і атеїст, але природі все ж віру ймете, в кожному разі більшу і міцнішу, ніж в ті «ереси», з якими виступили на конґресі. Читалисьмо про Ваші виступи в «Ділі», а якраз нині в «Речи», де Могилянський дорікає і Вам, і цілому конґресу, що за Вашою ініціятивою ступив на шлях авантур та легкодушности. Читалисьмо, кажу, і до того переконання прийшли, що ті «ереси» не на часі, а практичне значення їх, пущене в оборот, не велике. З мого погляду, все то — занадто в повітрі висить і з станом речей не рахується. А я стою за найближчі і назрілі постуляти, бо лише їх реалізування посуне наперед розвиток українства, організує його, створить силу. Постільки, поскільки Ви одсовуєтесь од цих завдань дня і дбаєте про дальші дні — Ви загублена сила в руху, Ви на 1/2 виконуєте свою ролю в ньому. Тим часом при Вашій спритності та умінні попадати в «противні» точки національного життя, Ваше поле тут, а не там, де «зріють мандарини» мрій і національних емоцій. Ну, а втім, матимете рацію не згоджуватись з такими опортуністичними там «ересями» і йти шляхом своїм — все одно колись доведеться, так я думаю, впертись лобом об стінку. Велике значення надаю власному досвіду: він найкращий навчитель і ґувернер, в кожному разі кращий, як Рибалка, що збирається в «Дзвоні» збирати Халкідонські собори і «предавать» Вас прокляттю, бо, як відомо, ні один «єретик» під впливом проклять не повертався до віри правовірних, а так, як сам в собі то все переживе та декілька разів спіткнеться з вірою новою, то дивись, і розчарується в ній. Хай Вам Бог поможе на тому шляху».
плюйте «в высокой степени» і благо Вам буде!
«Зокрема цілком поділяю Ваші турботи, викликані звісткою про недугу Лесі Українки. Серед наших обставин, втрата сеї письменниці була б занадто болючою, бо Винниченко — найбільш видатний талант — пішов останніми часами по таких шляхах, що доводять до якогось круга, в якому півні крутяться і ніяк не вирвуться з нього, зачаровані фатальними думками, коли звичайно припустити, що у півнів є такі думки. Але тепер багато пишуть «о думающих лошадях», то чому не припустити те саме і про півнів? Ви теж, до певної міри, фатальна людина. Мені так здається: Вас далі страшенно будуть «лаяти» і «свої» («Дзвін») і чужі (à lа Єфремов); побиватимуть камінням і будуть сипати на Вас докорами, ізригатимуть «хулу» на Ваш марксизм, і навчатимуть устами «Ради», що не зрозумілисьте Маркса і що дивно од Вас чути те, про що говорите. І багато іншого почуєте, та не вважайте, плюйте «в высокой степени» і благо Вам буде! Українська думка така убога і бідна, така несміла і мало оригінальна та плентається в хвості всяких інших думок, що всякі парадокси, взагалі все, що нове, непохоже, нешабльонове — повинно бути, в противному разі українська думка буде завсіди «капуста головата». Тому «благословляю» Вас у намірах Ваших».
Є одна думка, з якої — коли б реалізувати — можна розбагатіти
«Обов'язково, Товаришу, хай Ваша жінка купує австрійські льоси і скорше набуває відповідний прибуток, щоб почати наскрізь незалежне, з талановитими співробітниками, видавництво. Ідучи Вам назустріч у прибутках, я Вам запропоную таку комбінацію: з початку августа редакція має Вам дещо виплатити. Замість, приміром, ЗО карб, гонорару, я куплю Вам пай в «Памирском Золотопромышленном Товариществе», де мене закликано бухгальтером. Се товариство зараз перебуває кризис. Але є надії досить певні, що до кінця року, як скінчаться досліди і аналізи проб золота, товариство акціонирують англійські капіталісти і тоді випущено буде «шери», з котрих можливий зиск. Се, звичайно, ризик, але без нього абсолютно не можна досягти прибутків. Коли Ваша згода на се — пришліть уповноваження на гроші (в редакцію) і, замість гонорару ЗО руб., я вишлю Вам квитанцію на пай, номінальну вартість котрого (100 руб.) тепер продають за вказану ціну. Се дасть Вам новий доказ бути «як люди». Впрочім, все те можливо лише при тій умові, коли Ваша мораль при тім не потерпить, а Ваша цнотливість зостанеться нетронутою. Щодо мене, то я не зважаю на цноти і працюю в сьому товаристві вечорами «в счет будущих благ», не одержуючи грошей, а записуючи за свою працю 20 руб. готівкою плюс 50 карб, номінальної вартости пая на місяць. Одночасно з тим — я бухгальтером на прежній посаді (се дає мені удержання) і борсаюсь біля «Укр. Ж.» (се для Ісуса). Є одна думка, з якої — коли б реалізувати — можна розбагатіти: заснувати акціонерне товариство камінно-бетонних трун, в яких можна з ґарантією долежати до другого пришествия. Але люди, дурні, на се певно не підуть і акцій такого товариства не будуть купувати, цілком вірно розумуючи, що краще хай їх черви зажруть і в дерев'яній труні».
Молюся «Богові України», аби надхнення Вам послав
«Дорогий Товаришу!
Я сам не сподівався, що так швидко знову буду писати Вам. А тому причиною є стаття про Лесю Українку. Я думаю, що вона мусить з'явитись в 9-ій книжці, бо інакше було б свинством проти пам'яті письменниці озиватись на її смерть якось з великим антрактом. Отож, дорогий мій, хоч кров з носа, а Ви таки мусите ту статтю виготовити.
... Як би я хтів, щоб стаття про Лесю Вам «удалась», щоб то був нарис, достойний сеї людини, щоб на підставі аналізу перерваної творчости, можна було справді виявити собі, скільки то у неї було недоспіваного і цінного з погляду і естетики і розширення меж українських літературних інтересів. Молюся «Богові України», аби надхнення Вам послав при писанні тої статті! Видите, Товаришу, я годен в релігійну людину повернутися при такій оказії: що то значить почуття редактора! Мусите тоє цінити і взяти під розвагу».
Ви «здорово» лаятись умієте!
«Одночасно посилаю Вам свою брошуру — се, кажуть, «добрий тон». Вона й вийшла окремим виданням, що розійшлося більше через руки «авторських» товаришів. Зрештою, я одважився послати кілька примірників і на продаж: може миші з'їдять по українських книгарнях. Бо реклямувати не маю за що, а рецензії годі сподіватись в українських часописах.
Гроші Вам висилаються завтра. Мусите «уклінно» дякувати, се власне сталося під впливом Вашого реферату, який сьогодні прочитав. Ви «здорово» лаятись умієте! В цілому брошура Ваша написана сильно і з піднесенням. Певно її слухати було ще краще, як читати? Зрештою, з того ніц не вийде: але се не значить, що не слід на такі теми писати. Висновок для Вас з тої брошури: прощай, рідна сторона! Воріття до неї не буде. Але Ви, певно, раніш думали, як друкували?»
«В 12 кн. «Дзвону» є два «пакосних» випади проти Вас — приятеля Вашого Рибалки і друга — «дорогого товариша» Садовського. Не падайте духом і пригадайте слова Сина Божого: «блаженні єсте, єгда, поносять Вас і ізрекуть всяк зол глагол на Ви лжуще». Сі слова нам приходять до голови під час різдвяних свят, які ми проводимо вкупі, я і Валентин. Чекайте: не те ще буде дальше... Кріпіться, Товаришу, бо настане судний день, в оньже доведеться за Ваше «москвофільство» плати давати... Вас дуже поважає Мілюков — се я напевно знаю, і стежить... до чого Ви ще договоритесь...»
*На скільки розумію, йдеться про працю Вайнінґера «Стать і характер», яку Петлюра згадує і в замітці «Теорія Вайнінґера і О. Назарук», надрукованій у 1926 р. в «Тризубі»:
«Я припускаю, що Вайнінґер персонально не зустрічався з Назаруком і це фатально відбилося на його теорії про жінок. В своїй монографії «Стать і характер» він ставить жінку нижче від чоловіка і взагалі має опінію про неї невисоку. Між іншим закидає їй, що вона «генідно» мислить: на підставі якогось одного факту робить узагальнення, часом несподіване, часом необґрунтоване. Для мене ясно, що Вайнінґер змінив би свою теорію, коли б він мав змогу пізнати Назарука: цей доктор робить узагальнення навіть тоді, коли ніяких фактів немає».
** Ага, ага, захотіла дівка заміж:)
І з цього дня (14.06.1913 р.) суцільне «плювання на цноти» в фінансових питаннях:
З листа до П. Стебницького 25.02.1915 р.
«Одночасно я повертаю на Ваші руки 50 крб. із тих 100 крб., що Ви прислали міні за працю біля «Галичини, Буковини та Угорської Руси». В одному з своїх листів, коли ми виясняли сю справу, я писав, що 50 крб. буде досить за мою працю. Отже, й тепер я стою на своєму. В зв'язку з цім я довідався, що «Задруга», очевидно, не знаючи наших з Вами умовин що до матеріяльної компенсації моєї праці, постановила заплатити міні по 5 крб. з аркуша за читання редакційної коректури. Се начеб така вже практика і правило у «Задруги». Маючи на увазі, що 50 крб. моя праця і без того вже винагороджується, а також, щоб не збільшувати видатків на видання книжки, які прийдеться розбивати пополам між видавництвом і нами, я од гонорару за читання коректури одмовився. Думаю, що так краще для справи...»
З листа Ю. Гуменюку (10.05.1926 р.)
«Почуваю свою вину перед Вами і прошу вибачити мені, що я своєчасно не одповів на Вашого сердечного листа, де знайшов стільки теплих слів і щирих запитань українського старшини до свого отамана. Стверджуючи отим отримання від Вас двох листів з грошовими додатками до них: а) 128 франків і б) 5 канад. долярів,— прошу перш за все прийняти мою правдиву подяку за добру пам'ять про мене, а одночасно і признання, що Ваш шляхетний крок мене зворушив до глибини душі не так матеріяльно-грошовою стороною справи, як національно-патріотичними мотивами її.
...Ще раз дякуючи за Ваше бажання допомогти мені персонально в моєму житті, повинен відмовитись від цієї допомоги. Я знаю добре, що й Вам оті доляри з неба не падають і що кожний цент доводиться Вам заробляти тяжкою працею. З мого боку було б зле, коли б я запрацьоване руками наших, хоч би й по-приязному до мене настроєних людей, зужитковував особисто для себе. На це я не маю права. Отож присланих Вами 128 фр. і 5 долярів для своїх потреб прийняти від Вас не можу».
І т. д., і т. п.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
(no subject)
17/1/09 18:57 (UTC)Можете більше про них розповісти?
(no subject)
20/1/09 16:12 (UTC)В 1-му томі Петлюра С. Статті, листи, документи. надруковані три листи:
від 20. VII. 1913 р.
від ЗО. X. 1913 р.
та лист без дати з приміткою: адресат подає, що мабуть, писаний в січні 1913 р.
Всі інші в 2-ому томі.
(no subject)
17/1/09 18:59 (UTC)Але здоровя чим підірвали? Чи не війнами за Васильовича:)?
**плюйте «в высокой степени» і благо Вам буде!**
(no subject)
20/1/09 16:15 (UTC)Війнами за Васильовича вже дополірувалася:)
Плювати, на жаль, не дуже виходить, але я над цим працюю:)
(no subject)
2/2/09 17:57 (UTC)(no subject)
2/2/09 18:02 (UTC)(no subject)
2/2/09 18:47 (UTC)Те, що у 1-2 томі Петлюри, передруковано з ЛНВ. Але упорядники спілкувалися з Донцовим, і він засвідчив, що публікація в ЛНВ точна - без змін і скорочень.
До речі, Дмитро Іванович дуже сумлінно поставився до підготовки цих листів до друку. Написав багато приміток.
Там ще такий пікантний момент.
1.01.1913 р. "Чув, я товаришу, що Ви одружились. Се гарно і гратулюю, але зле, що тримаєте в тайні".
А 12.04.1913 р. "Ви десь тиждень-два прислали мені картку одної дами з надписом: "моя симпатія". Справді - се "Ваш стиль".
І що тут сталося? Чутки про одруження не справдилися чи "симпатія" попри одруження, чи це якийсь жарт і дама там взагалі... наприклад, Леся Українка?
Явно, Донцову не хотілось ці подробиці розголошувати (я так думаю, бо на цю тему його пояснень нема ).
Але він не вилучив ті листи і скорочень не зробив. Вважаю, заради повноти петлюровського спадку.
Може, я й занадто наївна, та бачу в цих діях саме такі мотиви:)