Чужі листи

[olena_nekora]

 Не припиняю дивуватися, як все-таки в людині поєднуються протилежні речі.
От взяти хоча б мене. Начебто ніколи не мала нездорової пристрасті до підглядання у шпаринку. Швидче навпаки, властива мені вада зворотнього характеру: буває так обережничаю, аби не спитати чогось зайвого, що викликаю у співрозмовника сумніви стосовно моєї зацікавленності його особою. Та попри це маю на совісті кілька випадків доступу до не призначеної для моїх очей інформації.
Але в цьому випадку нічого не було «кримінального»: коли читаєш листи, надруковані в книжці, начебто і не відчуваєш якоїсь забороненості, хоч і не для тебе писалося — ні адресат, ні адресант не брали до уваги твоєї цікавості.
Та нічого не було там секретного чи занадто інтимного — просто пара формальних фраз і адреса, що не вказана в попередньому листі, і:

Сподівався і вчора і сьогодні листа від тебе, та даремно.

і замість підпису

Твій...

Але що зі мною сталося? Пронизливий щем — солодке і болісне відчуття причетності і нахабного невиправданного, непоправного вторгнення.

Сподівався і вчора і сьогодні листа від тебе

Їх життя перерізане, розірване розлуками. І глибокий міцний, не про людське око, зв'язок, коли не можеш навіть до кінця зрозуміти, а лише передчуваєш важкість тягаря, що ліг на рідні плечі, коли відстань така безжальна, але не незборима — поборена молитвами одне за одного і стриманною ємністю фраз у думках, у листах, у розпитуваннях друзів: «Чи він витримає?», «Цілую тебе і Лесика», «Твій...»
Оце «Твій» без імені зачепило мене — я зацепеніла, боючись ворухнутись і порушити щось у незримому іллюзорному світі, до якого так несподівано стала причетною. Завмерла з відчуттям чужого серця у своїх невправних, тремтячих руках. А потім відчула як наливається світлом моє власне.
Вона пережила його на 33  роки, їхню єдину дочку — на  18.
Я ношу обережно своє серце, наповнене світлом їхньої любові, щоби не розплескати.

Сподівався і вчора і сьогодні листа від тебе, та даремно. Що у тебе нового? Як здоров'я твоє і Лесика. Цілую вас обох.
Твій...

Comments

[mesiya.livejournal.com]

Міні аж плакать захотілося, що не маю такого рідного і близького чогось, такого по-справжньому людяного,чи краще людського... Відчула себе заковоною у своєму житті, як в льодяному царстві. Але, не памятаю, коли в останнє плакала...і знову не змогла...Самотньо!

[olena-nekora.livejournal.com]

Не приходять, на жаль, слова (справжні, маю на увазі), які варто було б сказати.
Якщо не зникла здатність до співчуття - лід розстане, обов'язково.

Дякую, що відгукнулись. Я чогось засумнівалась, чи правильно вчинила, запостивши це.
Тепер, думаю, вони б не образились.

[mesiya.livejournal.com]

Думаю ні!))