Ще раз про смерть «Новинаря» і трохи про живих (або прогулянка Києвом у пошуках україномовної преси)

[olena_nekora]

 
 

 

Для україномовної інтелігенції (якщо вірити байці нібито інтелігенція дорівнює споживачам друкованої продукції), серпень почався з сумної новини про передчасну смерть «Новинаря». Але обговорення цієї втрати в блогах, спільнотах та інших інтернет-тусовках навело мене на думку про причетність до смерті тижневика і самих авторів скорботних постів та коментарів.

З якогось доброго дива, а може, саме завдяки чуткам про народження рік тому «справжнього» тижневика українською мовою, наша «вузьким прошарком» розмазана по «русіфікованим містам» україномовна інтелігенція забула правдиві слова екс-віце-прем´єр-міністра з гуманітарних питань про те, що держава не може вести гуманітарну політику в інтересах цього самого вузького прошарку.

— Ну, може держава і не може, — думала собі інтелігенція, — але ж тепер за справу взялися підприємці, які нарешті зрозуміли, що легенда про комерційну недоцільність україномовних видань не відповідає дійсності. Адже навіть за самими песимістичними оцінками російських соціологів з нашого вузького прошарку мільйонів тринадцять-чотирнадцать споживачів нашкребеться, а за більш оптимістичними вітчизняними то й взагалі... Ну, хіба ж можна ігнорувати таку вільну нишу. Тим більше, що ми споживачі, на відміну від Галі з анекдоту, не балувані, тому задовольнити нас легко і приємно.

І з такими думками порозсідалася інтелігенція по диванах та фотелях, тримаючи гаманці напоготові і чекаючи рекламних «завлєкалочєк» чи хоча б путньої інформації про очікувану продукцію.

Ага, зараз. Це вам що памперси для всіх вікових категорій? Чи може «пиво нашої Батьківщини»?

Дякувати Богові, проблема 90-х, тобто відсутність якісного українського продукту, вже не актуальна, потихеньку припиняється й саботування з боку мереж розповсюдження з російським капіталом, але проблема зустрічі україномовного споживача з таким самим виданням все ще залишається. Саме розмови «на поминках» «Новинаря» це підтвердили — багато хто з дописувачів посмертних коментарів не знав не тільки, де цей тижневик продавався у його місті (і чи продавався взагалі), а й які ще україномовні видання на сьогодні існують.

— В чому ж наша провина? — здивовано спитаєте ви і, в певному сенсі, будете мати рацію. Начебто, ми ж — споживачі, і виробник з продавцем мають турбуватись, щоб ми товаром зацікавились і заохочувати нас до придбання. Але давайте чесно поглянемо в очі дійсності і визнаємо, що як би це не було прикро, як би не нервувало, але на даному історичному етапі мусимо йти на зустріч виробникам (видавцям себто) і активно шукати їхню продукцію. І поки що саме ми мусимо стимулювати ці перші паростки до зростання своєю купівельною активністю та наполегливістю в пошуках видань, які вже почали виходити, але ще кволо і повільно доходять до нас.

Можна, звичайно, помітингувати перед вищим законодавчім органом на теми: «маємо право жити краще», та «хіба ми не так само податки платимо, як дискременоване нами російськомовне населення, яке не має такого клопоту?» Але не думаю, що це ефективніше. Та й своє м´яке місце з м´якого дивану підняти все одно доведеться.

Ну, не бійтесь, воно ж, — лікарі кажуть — корисно для здоров´я, а особливо любителям почитати.

От я собі так подумала і побігла на прогулянку.

Оскільки, україномовна преса,в певному сенсі, є дефіцитом, то, пригадуючи досвід епохи дефіциту, робимо висновки, що за дефіцитом краще за все їхати до столиці. Ну, на щастя, я саме у столиці і живу, тому їхати мені нікуди не потрібно. Так що я лише прогулялася містом, заглядаючи в кіоски, нишпорячи по розкладкам і періодично забігаючи в супермаркети різних торговельних мереж та книжкові магазини.

Ось поверховий огляд для киян і гостей столиці того, що вдалося побачити (більшість видань я навіть купила, щоби виправдати своє ухиляння від інвестування в україномовну пресу за останні півроку, коли настільки занурилась у книжки, що до періодики й не потикалася).
 

Кинувши перший погляд на київські кіоски з пресою, або аналогічні розкладки, ви можете зробити висновок, що українськими виданнями там і не пахне. Але як досвідчений шукач, скажу: треба приглядатися. В кіосках треба шукати або на бокових вітринах, або всередині кіоска, наприклад, дитячі видання, найчастіше за спиною кіоскера. Якщо зір у вас достатньо добрий, то ви помітите, що українська преса в український столиці все ж таки місцями проглядається.
(Оскільки, я не розповідаю докладно про самі видання, щоби вам легше було з ними ознайомитись перед тим, як ви вирішите повторити мій подвиг, подаю адреси тих з них, що мають інтернет-версії.)
 

В першу чергу проглядався «Український тиждень» (www.ut.net.ua, http://ut-magazine.livejournal.com )

Він проглядався і в кіосках «Преса» на досить помітному місці і на деяких розкладках, а також в мережах магазинів «Фуршет» і «Мегамаркет» та у «Книгарні-є» вул. Лисенка, 3 біля ст. м. «Золоті ворота» (інтернет-магазин www.book-ye.com)
 

«Главред» (www.glavred.info/magazine) зустрівся мені у мережах «Фуршет» та «Мегамаркет»
 

«Телекритика» (www.telekritika.ua ) трапилась лише у «Наукові думці» (біля готелю «Дніпро», вул. Грушевського, 4)

Загальнонаціональний щомісячний часопис «Україна» (www.ukraina-magazine.com.ua), що позіціонує себе як «журнал вітчизняної інтелігенції», привернув мою увагу написом «рік заснування — 1907». (Власне, така претензія на спадковість здається мені не обґрунтованою, оскільки історично-етнографічний і літературно-публіцистичний місячник «Україна» виходив у Києві лише протягом 1907 р. як продовження «Киевской старины», наступником же його стали «Записки УНТ». Але саме зустріч з цим виданням навела мене на думку зробити огляд київської україномовної періодики сто років тому). Сучасну ж «Україну» можна придбати в кіосках «Преса» та мережах «Фуршет», «Мегамаркет», «Сільпо», (за моїми спостереженнями), а також «Караван» та «Патерсон» (за інформацією самого журналу).
 

З двох відомих на сьогодні жіночих журналів частіше зустрічається тижневик «Пані». На розкладках, в кіосках «Преса», мережах «Фуршет», «Сільпо», «Мегамаркет».
 

Щомісячний журнал «Вона» я побачила лише в «Сільпо». (Але останній номер подвійний липень-серпень, тому сподіваюсь, що в деяких місцях він просто повністю проданий:).
 

З газет найчастіше в кіосках та на розкладка зустрічаються «Газета по-українськи» (http://gpu-ua.info/), «Україна молода» (http://www.umoloda.kiev.ua/) та «Дзеркало тижня» (http://www.dt.ua/) але, оскільки «Дзеркало» двомовне, на багатьох розкладках присутній лише російський варіант. Та і в тих місцях, де продаються обидва, як правило, викладається «в зону бачення» саме він, тому стосовно українського потрібно запитувати продавців (це звичайно, якщо нерви у вас міцні, бо у мене, наприклад, з цим проблеми. Шукала я так колись український варіант покійної «Без цензури»і коли мені десь на розкладці шостій поспіль відповіли: «А какая вам разніца?», не витримала (ну, поперла натура через фактуру) і видала: «Одна дайот — другая дразніца». Коротше кажучи, важко з моїм знанням російського фольклору та запасом емоційно-експресивної лексики, вдавати з себе недобитий «вузький прошарок»).
 

Дуже засмучує ситуація з розповсюдженням газети «День» (www.day.kiev.ua ), яку вдалось купити лише в фірмовому кіоску біля ст. м. «Шулявська». Також можна придбати газету, в тому числі старі номери, в редакції за адресою вул. Маршала Тимошенка, 2л., ст. м. «Оболонь». (На мою думку, це видання і зусилля його колективу та особисто Головного редактора Лариси Івшиної заслуговує на більшу увагу суспільства).

З дитячих видань у кіосках зустрічалися «Професор Крейд», «Малятко», «Пізнайко» і «Барвінок». Чи живі на сьогодняшній день «Соняшник», «Казковий вечір» та «Велика дитяча газета» з´ясувати не вдалось. Хто в курсі, поділіться інформацією.
 

Окремо хочу звернути увагу на культурологічні видання та літературні журнали. Цей непопсовий продукт є необхідною складовою як розвитку культурно-мистецького середовища, так і інтелектуального життя суспільство взагалі. Тому їх трагічне існування на межі вимирання дуже красномовне.
 

Наш ветеран, заснований у 1925 р. журнал іноземної літератури «Всесвіт» (www.vsesvit-journal.com ) у продажу з´являється дуже нерегулярно, тому зустріти його мені не вдалось. Хоча, якщо пам´ять мене ні з ким не зраджує, ще в минулому році його можна було придбати в кіосках. В основному ж розповсюдження відбувається за передплатою. (Умови передплати на сайті)
 

«Київська Русь» — лабораторія сучасної літератури, полігон для метрів і стартова площадка для молоді, видання, що створене і утримується волею та самовідданістю Дмитра Стуса, зустрілось мені у «Книгарні-є» та «Науковій думці». Оскільки після закриття одноіменного видавництва «Київська Русь» перейшла під патронат видавництва «Факт» з питань придбання можна звернутись до відділу збуту цього видавництва за тел.: (044) 463-6887 або електронною адресою: sbyt@fact.kiev.ua Про всякий випадок наведу і список книгарень, де, за інформаією редакції, можна придбати журнал:

 

Дніпропетровськ
«Білокнижник», Червона площа, 3

 

Донецьк
Мережа книжкових яток «Книто», пр.ІллічаДб;

 

Івано-Франківськ
Книгарня вид-ва«Лілея-НВ», Набережна ім. Стефаника, 20/43,
«Букініст», вул. Незалежності, 19;

 

Іллічівськ
Книгарня в ЦУМІ;
 

Київ

«Знання», вул. Хрещатик, 44,
«Абзац», вул. Стрілецька, 13,
«Смолоскип», вул. Межигірська, 21,
«Наукова думка», вул. Грушевського, 4,
«Є», вул. Лисенка, З,
Книгарня видавців «Купідон», вул. Пушкінська, 1/3;
 

Кривий Ріг
«Букініст», пл. Визволення, 1;

 

Луцьк
«Знання», пр-т Волі, 41,
«Освіта», пр-т Волі, 8;

Львів
«Кабінет», вул. Винниченка, 12,
Львівський бібліотечний колектор», вул. Лисенка, 21,
«Українська книгарня», пр-т Шевченка, 8,
«Центр української книги», вул. Володимира Великого, 34,
Книгарня на вул. Коперніка, 3;

 

Одеса
«Книжкова крамниця», вул. Троїцька, ЗО,
«Українська книга на Молдаванці», вул. Мечникова, 31;

 

Рівне
«Рівнекнига», вул. М.Островського, 16;

Тернопіль
«Знання», вул. Миру, ЗА,
«Слово», вул. Валова 14,
Книгарня на вул. Чорновола, 14;

Харків
«ВООК5», вул. Сумська, 51,
Книжковий базар «Райський куточок», р. 5, м. 23,
«Університетський дім книги», вул. Свободи, 6

Черкаси
«Будинок книги», вул. Хрещатик, 200;

 

Чернівці
«Центр української книги», Центральна пл., 10;

 

Чернігів
«Добра книга», вул. Воровського, 10.

 

У «Науковій думці» купила останній номер, заснованного НУ «Києво-Могилянська Академія» «Кіно-Театру» (www.ktm.ukma.kiev.ua), що виходить раз на два місяці.

В тій самій «Науковій думці» та «Сяйві» (на Великій Васильківській біля с. м. «Площа Льва Толстого») поподались старі числа «Критики» (www.krytyka.kiev.ua) журналу про книжки, що містить рецензії та огляди, а також власні статті на історичні та культурологічні теми. Маю уточнити, якщо старість чисел у «Науковій думці» вельми умовна — останнє за червень, то у «Сяйві» спостерігалися лише торішні. Хоча, зважаючи на тематику видання, оперативність тут вже не така й важлива.
(Ще минулого року у «Науковій думці» продавалися «Кур´єр Кривбасу» та капранівський «Друг читача», доля яких на сьогодні мені не відома).
 

Крім всього вище зазначеного також спостерігався маловиразний дріб´язок: «Громадський захисник» (www.zahysnyk.org.ua) завалявся в мережі «Фуршет», в кіоску навпроти «Глобуса» у підземному переході під Майданом Незалежності були помічені «Пенсія» та «Світ рибалки», останній, як я зрозуміла, двомовний, та у кіоску на розі вул. Костянтинівської та Нижнього Валу на Подолі — «Український футбол».

Оце і все,що вдалось вполювати.

Що ж, панове, «маємо, що маємо» (с). Не давайте вмерти хоча б тим, хто ще животіє. Прогуляйтеся своїм містом, попитайте про них. Якщо вони десь завалялися під стосами російського «глянця», ви отримаєте шанс, з ними зустрітися. Якщо про них не чули взагалі, хай почують від вас. Це не таке вже пусте й безнадійне заняття, як може здатися. Мудрі пурна-йогини, вважають, що результат — то справа Провидіння, справа ж людини — рух і напрямок. Рухайтесь, панове, рухайтесь.

Comments

[handehoch.livejournal.com]

Предлагаемый способ если даже может повысить продажи, то в любом случае не способен повлиять на мерчан... извините за выражение ...дайзинг. Поскольку присутствие издания на видном месте зависит в наших широтах не от его языка или активности покупателей, а от того, сколько пробашляло издательство сети распространиния.

[olena-nekora.livejournal.com]

Не заперечую, що "присутствие издания на видном месте зависит в наших широтах... от того, сколько пробашляло издательство сети распространиния". Більше того, наскільки мені відомо, такий "неринковий механізм", як стартовий внесок за входження в систему розповсюдження ніхто не відміняв. Але підвищення обсягів продажу призводить до підвищення прибутків, а це в свою чергу створює додаткові можливості для "башляння". Є, безумовно, небезпека, що видавці розслабляться і додатково зароблені (за рахунок нашої активності) гроші не витратять на забезпечення нам більш комфортних умов придбання їхньої продукції, а просто покладуть собі до кишені. Це знов, не трагедія, тому що комерційна успішність проекту створює ланцюгову реакцію, тобто якщо комусь вдалось заробити на українському виданні, це спонукає інших підприємців спробувати своє щастя в цьому напрямку, але для наступників вже з'являються умови конкуренції, необхідно бути кращим від попередника і за якістю, і за зручністю придбання.
Власне, такі речі вже відбуваються природньо - "Український тиждень", якісніший від "Новинаря" за змістом і, судячи з розміщення на вітринах, виділяє кошти на стимулювання системи збуту. Я пропоную лише сприяти інтенсіфікації процесу.
Безумовно, більш ефективними були б державні заходи, як по зміні "совьєтізованих" стосунків між виробниками та продавцями, так і більш локальні - по стимулюванню мереж розповсюдження, що реалізують україномовну продукцію, але я веду мову лише про доступні пересічним громадянам (без впливу на адміністративні структури) засоби, що, на мою думку, актуально в сьогоднішній ситуації, коли ще не сформовані відповідні структури громадянського суспільства здатні до реального лобіювання.
До речі, якщо є ідеї, стосовно створення таких структур, прошу висловлюватись.

[handehoch.livejournal.com]

Либо издатель ориентируется на широкий рынок, и тогда вынужден инвестировать в широкую раскрутку (мерчандайзинг и рекламу в частности), либо должен нацеливаться на «узкие круги», и в этом случае для него незаменимо сарафанное радио, а место на витрине (да и само присутствие там) — вторично. Методы, эффективные для камерных форматов, едва ли спасут форматы массовые.