(no subject)

***
Ти сумлінно щоранку
роздмухуєш крихітну ватру
десь у погляді глибоко
чи, може, в нетрях душевних.
На обличчі ж — ні полиску.
Тільки судомою відчай
Тобі губи потворить.
Не бійся. Не бійся, це — осінь.
Просто осені час вже
снуватись в кутках павутинням
у куточках очей,
що від спеки утомлено згасли.
Просто осінь іде
укривати вогким падолистом
той за літо розпечений ґрунт,
у який ти не в силах вростати.